Ведмідь та комар

Ведмідь та комарЗустрілися якось ведмідь з комаром.

От ведмідь і каже:

– Ти, комаре, сідаєш на кожне створіння і кров п’єш. То скажи ж мені, чия кров найсолодша.

Комар йому:

– А певно, що людська.

Добре. От і вирушив ведмідь по людську кров. Коли зустрічає хлопця:

– Стій! Ти людина?

– Колись буду людиною! – згорда каже хлопець, а сам аж підскочив, начебто враз хотів на людину вирости.

– Ну й підскакуй собі,– буркнув ведмідь.– Яка мені користь з того, що ще тільки буде!

Та й пішов далі. Коли зустрічає старця:

– Стій! Ти людина?

– Та був колись людиною! – закашлявся старець та й зігнувся, щоб не видно його було.

– Ну й гнись! – буркнув ведмідь.– Яка мені користь з того, що колись було.

От він іде та й іде, аж стрічає гусара на коні:

– Стій! Хто ти?

– Я – людина з головою! – гримнув гусар і пришпорив коня.

От ведмідь за ним слідом. Ось-ось дожене. А гусар обернувся та ведмедя з

маху палашем! Ведмедеві було не до жартів, то й показав гусарові п’яти. А гусар був не лінивий, зняв карабін з плеча та ще й пальнув по ньому.

От зустрілися ведмідь з комаром знову:

– Твоя правда, комарю, що людська кров найсолодша. Тільки мене більше до неї не занадиш.

– А чого? – сміється комар.

– А того, що з людиною кепські жарти. Я ще й не підступив до неї, а вона як висолопить на мене язик, та який великий, що й за сажень ним мене дістала, та ще такий гострий, що й до кісток пропекло. Я вже од неї й одстав, а вона як обернеться та як плюне на мене і, мабуть, що вогняною стрілою шпигонула мене в бік, бо я мало не вмер од болю; ще мені й досі свербить під шкурою.

А комар аж трясеться од сміху з дурного ведмедя. Як не лусне. Але він не лусне. Бо як йому луснути, коли на ньому зовсім нема м’яса. Отож через те він і кров із кожного створіння п’є.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі