Рибалонька, митець усе в воді ловити,
Бажаючи поймать в’юнів,
В Болото Вершу засторчив.
Довгенько щось вона там мусила сидіти,
Язик жіночий є, да нічого робити
(А зроду, мабуть-то, що не плоха була),
Так лаяти Болото почала:
«Оце поганая багнюка!
Глянь, пузириться як, знечев’я клекотить.
Тут певнеє ніщо ні ходить, ні сидить,
Одна черва, мовляв, кишить.
Да деколи повзе по куширу гадюка,
Уже коли б тут воленька мені!..
Таке ж бридке, таке мерзенне,
Поржавіло, від жабуру зелене,
Не хочеться паскудиться в багні,
А то б…»
Що ж їй Болото одвічало?
«Де ти сама, добродійко?» – спитало.
А Верша гомонить на дні.
Примітки
Вперше надруковано в кн.: Малороссийские приказки Е. Гребенки, Спб., 1834.
Автограф зберігається в ІЛ, ф. 65, № 1.
Подається за другим виданням збірки «Малороссийские приказки Е. Гребенки», Спб., 1836, с. 14.
Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 144 – 145.