Відкупник визначний в хоромах пишних жив,
“Їв смачно, добре пив;
Давав гучні бенкети зроду-звіку,
І скарбів мав завжди без ліку.
І ласощів, і вин, чого не забажай:
Всього надміру, через край.
І, справді, буцім то в його хоромах рай.
Одним Відкупник лиш страждає,
Що він не досипає.
Чи божого боїться суду він,
Чи то вже страшно розориться:
Та тільки все йому не добре якось спиться.
До того ж, як часок один
Засне вже на зорі, так знов не без новин:
Бог дав йому співця, сусіду.
Із ним з вікна в вікно в халупі жив бідняк,
Швець, а співати вмів і веселився так,
Що з самого світанку й до обіду,
До ночі й цілу ніч співа собі своє,
Заснуть багатому ніяк він не дає.
Як тут з сусідою зладнати,
Щоб більше він не смів співати?
Звеліть мовчать: немає прав;
Просив: та той все не вважав.
Та ось надумавсь він, і за Шевцем послав.
Той причвалав.
«Добридень, дорогий мій друже!»
— «За слово приязне вам дякуємо дуже».
— «Ну, розкажи ж мені, як справи, Климе, йдуть?»
(Потрібного завжди ми знаєм, як зовуть).
— «Як справи, пане? Та нічого!»
«Тому й веселий ти, тому й пісні ведеш?
Щасливо, певно, ти живеш?»
— «Та бога гріх гнівить, та й що ж із того?
Роботи досить, отже, не біда!
І господиня в мене добра й молода:
А жінка добра є (та хто цього не знає),
Уже й журитися дарма».
— «І гроші є?» — «Та ні, хоч зайвих не буває,
Зате ж і клопоту нема».
— «Ти, бачу, б не хотів зажить в багатстві шани?»
— «Ні, я цього вам не сказав;
Хоч вдячний богові й за те, що він послав:
Та знаєте ж ви, пане,
Що чоловік поки живий,
Хотів би більше все: то світ уже такий.
Та, пане, скарбів тих, напевне, й вам замало;
Й мені багатшим бути б подобало».
— «Глаголять істину уста:
Хоч при багатстві теж є прикрість не одна ще,
Хоч кажуть, що не вада — біднота,
Та все ж, якщо терпіть, то від багатства краще.
Візьми ж: оця торбина з грішми, не проста;
Бо ти за правду полюбився.
Іди: нехай щастить, щоб ти відтак розжився.
Дивись, розтринькать лиш не думай грошей цих,
Про чорний день притримай їх!
П’ятсот карбованців достоту.
Бувай!» І тут мій Швець
Мерщій додому навпростець
Мчав аж до поту;
Під полу торбу — та й кінець;
Вночі ж зарив він під землею
Торбину ту й свою веселість з нею!
Пісень тепер нема, та й сон йому пропав
(Безсоння й він уже спізнав);
Все підозріле вже, усе його жахає:
Чи кіт вночі зашарудить,
Йому здається вже, що злодій то біжить:
Він похолоне весь і вухо наставляє.
Ну, та й життя, хоч кинься в річку, сам не свій.
Швець бився, побивався,
Та зрештою й за розум взявся:
До пана з торбою мерщій,
Та й каже так: «Вам дякую поштиво;
Ось торба вам, назад її візьміть:
Тепер і я узнав безсоння мимохіть.
Живіть багатим ви щасливо:
Мені ж за пісню і за сон
Вже ні до чого й міліон».
Переклад Д. Білоуса