Це сталося тоді, коли чотириногі та крилаті посварилися між собою і почали війну. Обидва табори на великих радах обрали собі ватажків та обміркували, як їм воювати.
Птахи послали на розвідку до чотириногих комара, який, сховавшись під листком, підслухав, що говорилось на їхній раді. Він чув, як лисиця напрошувалася на посаду ватажка й переконливо доводила:
— Коли я підніму довгого, пишного хвоста вгору, мов бойове знамено, його бачитиме усе наше військо, і це надихатиме всіх у бою.
Хоч мало хто із звірів бажав мати лисицю за ватажка, та ведмідь із вовком похвалили її за мудрість. Отак і обрали хитруху ватажком.
Тоді вона розповіла, як керуватиме боєм.
— Ти, вовче, станеш із правого боку,— звеліла вона,— а ти, ведмедю,— з лівого. А все наше військо стежитиме за моїм хвостом. Коли триматиму хвоста вгору, значить, справи йдуть добре, а коли опущу — справи кепські.
Все це комар розповів птахам.
Орел, обраний за ватажка, негайно розпорядився:
— Ви, комарі, підете у бій першими. Гуртом насідайте на ведмедя та вовка, летіть просто в очі, щоб вони нічого не бачили. А ви, завзяті шершні, налітайте на лисицю, жальте її і в хвіст, і в живіт.
Коли обидва війська ринулися в бій, комарі блискуче виконали своє завдання. Разом із ним кинулися в атаку й шершні.
Коли перший шершень ужалив лисицю у хвіст, вона жалісно заскиглила:
— Ой вовче, друже, якась гаряча куля влучила мені у хвіст!
Аж тут і другий шершень ужалив лисицю.
— Ой ведмедику, друже, вже друга гаряча куля влучила мені у хвіст! — заплакала вона.
— Ой, як мені пече! Ой, не хочу бути ватажком!
— Тримай хвоста вгору! — гримнув на неї ведмідь.— Бо інакше все військо загине! Мені та вовкові світу не видно!
Раптом на неї налетів цілий рій шершнів. Вони жалили і в хвіст, і в живіт.
— Ох, пекучі кулі посипалися на мене, наче вогняний смерч — заскиглила лисиця.— Пропали ми! Будьте ви ватажками! Не можу я терпіти, не витримаю більше!
Лисиця мерщій підібгала хвоста й чимдуж дременула в кущі. І Звісно, чотириногі були розбиті вщент.