«Мабуть, на небі звісно стало
(Про себе Віл в кошарі гомонів)
Про те, що ввесь мій вік я все за двох робив
Да й витерпів-таки чимало, –
Що в плузі силковавсь, копиці волочив,
Із ранку у ярмі до півночі ходив,
І ще щодня бував і битий!
Хазяїна не раз я проклинав, –
Тепер зовсім не той хазяїн став:
У мене вдоволь їсти й пити,
Несуть мені і солі, і крупів,
Овса і висівок наїстись трьом би стало».
Аж тут хазяїн шасть у хлів
І, взявши за роги Вола, під ніж повів,
Бо, сказано – його годовано на сало.
Ти змалку так любив мене, як пугу пес;
Чого ж так лащишся до мене, Йване?
Чи знаєш, що як ти чоломкаться ідеш,
Чогось мене морозить стане.
Примітки
Вперше надруковано в кн.: Малороссийские приказки Е. Гребенки, Спб., 1834.
Автограф невідомий.
Подається за другим виданням збірки «Малороссийские приказки Е. Гребенки», Спб., 1836, с. 32 – 33.
Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 149.