Швидко відповів
Коли прийшов зі школи внук,
Дідусь щоденник взяв до рук:
— За віщо двійку ти схопив?
— За те, що швидко відповів…
— За те, що швидко? — гримнув дід.
За це ж п’ятірки ставить слід!
— Та що ви, діду, кричите?
Сказав я швидко, та не те…
+Бойко Григорій
—-
Теж саме
– Ну, хіба таке годиться?!
В тебе знову одиниця!
– А мене сьогодні, мамо,
Запитали знов те ж саме!
Автор:Григорій Бойко
******
Пасіка
Малесенькі будиночки
У нас в садку стоять.
Яскраві, як з картиночки,
Рівнесенько, у ряд.
А навколо будиночків
Там кояться дива:
З бджілок живі хмариночки
Там юрмляться щодня.
Бринять бджілки так голосно:
Джу-джу-джу-джу-джу-джу.
Стає на серці боязко,
Туди не підійду.
Бо знаю, можуть бджілоньки
Ужалити людей.
Не люблять наші бджілочки
Непроханих гостей.
Дідусь сказав: ” Це вулики!
Живуть у них рої.
Родини бджіл тут туляться,
Рої ці – чималі.
Бджола – комаха корисна –
Приносить нам медок.
Нектар для меду сонячний
Збирає з квіточок.
Невтомні наші бджілочки,
Не сядуть ні на мить,
Бо кожний цвіт на гілочці
Котрась з них облетить.
Щоб мед зібрати дІточкам,
Смачненький, золотий,
Мільйон потрібно квіточок
Комахам віднайти.
Від ранку та й до вечора
Робота є у бджіл.
Їх праця є нелегкою
І Ти це зрозумій!”
За мед квітковий, сонячний,
Я дякую бджілкам.
Цілющий він і корисний,
Потрібний діточкам!
Автор: Наталія Паснак
******
Мій дідусь
Мій дідусь старенький,
Як голуб сивенький.
По садочку ходить
І мене, малого,
Онучечка свого,
За рученьку водить.
По садочку ходить,
Яблучка знаходить,
Ще й дає горіхи.
Дідусь любий, милий,
Як голубчик сивий,
З ним — багато втіхи!
Автор: Марійка Підгірянка
******
Лісовий гість
Зранку зайчик милий з лісу,
У дворі шукав Алісу.
Каже: “Дівчинку шукаю,
Де живе вона не знаю.
Познайомились улітку.
Вдвох з бабусею до лісу
Приходило по сунички
Дитинчатко невеличке!
Привітався я гарненько,
Лапку їй подав чемненько!
Як зовуть мене спитала,
Мабуть дівчинка не знала-
Безіменні всі зайчатка!
– А тебе як звуть дівчатко?
– А мене звати Аліса,
Я з бабусею у лісі.
Щоб рум’яні були личка,
Вітамінні їм сунички!
Гарне дитинча, чудове
І ім’я таке казкове!
Легко так запам’ятати –
Дівчинку Аліса звати!
Вгості кликала мене,
Каже: “Як зима прийде,
Замете все завірюха,
Змерзнуть лапки, змерзнуть вуха,
То приходь до нас, в хатинку,
Ми дамо тобі морквинку!
Відігрієш вушка й лапи,
Можеш нічку переспати,
Та й повернешся додому,
Побіжиш, забувши втому!
“Ось, прийшла зима холодна,
Нам – зайцям, пора голодна.
Про запрошення дитини
Я згадав. І про морквину.
Жаль, адреси я не знаю,
Говорила: “Хата скраю!”
Відповів я: “Сіроманцю!
Вірно ти дістався, зайцю!”
Бо Алісочка маленька –
Наша внучка дорогенька.
Скоро вже до бабці й діда
На канікули приїде!
Сміло заходи до хати,
Щиро буду частувати
Від Алісочки гостинно
Найсолодшу дам морквину!
Автор: Наталія Паснак
******
Куди ти сонечко
“Куди заходить сонечко?”
– спитав онук у мене.
“Там є якесь віконечко?
Чи двері є у неба?”
І я стояв розгублений,
Не знав що відказати.
Онук же мій улюблений:
“Дідусю, мусиш знати!”
І довелося хлопчику
Детально пояснити:
Куди заходить сонечко,
Як знає де сходити…?
Узяв я в руки глобуса,
Велику земну кулю.
Навчити внука спробую,
Отак собі міркую…
Дивись, Іванку, сонечко
Світило у висотах,
А куля , наче колесо,
Помалу робить оберт.
Окрема вісь у кулі є ,
І за добу постійно
Земля наша кільце своє
Виконує спокійно.
Доба – ти ж знаєш-ніч і день.
І хто до сонця ближче-
Там вже світанок, білий день.
А інший бік – в них ніч ще.
Отак по черзі сонечко
Світами і мандрує,
По черзі у віконечка
Тепло своє дарує!
Не спить воно, онученьку,
Не має відпочинку.
Хіба, як дуже змучиться,
Сховається в хмаринку.
У хмарці задрімає там
І набереться сили.
Без сонця тоді хмурно нам,
Буває – й задощило…
Та відпочине сонечко
І вийде до нас знову,
Веселку, рідну донечку,
Покаже кольорову.
Уважно слухав мій онук,
Було йому цікаво.
Але, знання отих наук
Його розчарувало.
Маленький хлопчик, років сім,
Ще вірив в казку щиро.
У сонечка мав бути дім.
Його це засмутило…
Подумав я – дітей малих
Навчатиму розумно.
Бо те, що звикле для старих,
Для діток – часом “сумно”.
Автор: Наталія Паснак
******
Коник
Любить коней наш дідусь,
Четверо їх має:
Сірий, Білий, Чорногуз
І одна Гнідая.
У конюшні всі живуть,
Кожен має стійло.
Чемно там траву жують,
Дуже люблять сіно.
Висівки, овес їдять,
Сухарики хлІбні,
Морква навіть і буряк
Коникам потрібні.
Яблучко якщо дамо –
Це для них смаколик!
І за те нам – іггго-ггго
Радо каже коник!
Ціле літо у селі
В дідуся гостюю.
Милі коники свої
З дідом я годую.
Коні працьовиті в нас,
Цілий день у полі.
За роботою весь час-
Возять, тягнуть, орють.
Як неділенька прийде,
Маємо забаву-
Коней в воза запряжем,
Возимось на славу.
Нас дідусь катає всіх
По селі, по лузі.
Чути гомін наш та сміх
По усій окрузі!
Вчора у конюшні в нас
Диво відбулося.
У гнідої в стійлі враз
Нам лоша знайшлося!
Так хотів лошатко я
Обійняти, друзі…
Я собі вже уявляв
Як ми з ним у лузі
Вдвох гасаємо в траві,
Граємось охоче.
А дідусь каже мені:
“Почекай ще, хлопче!
Хай лошатко підросте,
Хай зміцніють ніжки,
Буде час у вас на все,
Зачекай лиш трішки.
Зараз маєш завдання,
Зовсім не простеньке-
Коникові ти ім’я
Вигадай гарненьке!”
Думаю вже цілий день…
Як його назвати???
Гляньте на малюнок цей,
Підкажіть, малята..?
Автор: Наталія Паснак
******
Дідусь – захисник
Добігає літечко кінця,
Заглядає у світанки осінь,
За хвоста ловити б вітерця,
Та матуся каже: “Синку, досить!”
Вчитися і вчитися – щодня,
То писати, то читати знову…
Проти мене змовилась рідня,
Кличу дідуся на допомогу.
Однодумця маю одного,
Захищає внука дідо щиро:
“Хлопця, ви, вчепилися чого?
Відпочити б і набратись сили.
Залишилось серпня кілька днів,
Дайте хлопцю догуляти літо!”
Літо – справжній дар для школярів!
(Важко це , дорослим, зрозуміти…)
Автор: Наталія Паснак