Хлопчик Ох
Познайомтесь: хлопчик Ох,
Охає за десятьох!
Ранок стеле світлу путь,
Школярі до школи йдуть.
Тільки Ох прилип до ліжка:
– Ох! Полежу ще хоч трішки
Для Максима, Юри, Клави –
Для усіх урок цікавий.
Ох зіває в кулачок:
– Ох! Як довго йде урок!..
Ось указку Ох тримає –
Хлопець Африку шукає:
– Ох! Куди це з карти зник
Всім відомий материк?..
Ох рішати став задачу
І над нею ледь не плаче:
– Ох! Задача нелегка,
Краще я спишу в дружка…
Ох заглянув у шпаргалку,
Та шпаргалку-виручалку
В нього вчитель відібрав…
– Ох! Навіщо підглядав?!
Мати страву варить сину,
До обіду півгодини.
Ох за нею ходить вслід:
– Ох! Коли вже той обід?
Триста кроків до кіно,
Пішки був би там давно,
Та сидить Ох і чекає:
– Ох! Трамвая щось немає.
Мчить на санках із гори
Цілий поїзд дітвори.
Тільки Оха там нема:
– Ох! Мороз мене пройма!
Одягли ми ковзани,
І у всіх біжать вони.
Ох, мов козлик на льоду:
– Ох! Тримайте! Уп-паду!
Ми комедію дивились,
Ми сміялись – аж втомились.
Тільки Ох один бубнів:
– Ох! Я спати захотів…
Дощ весняний сіє з неба,
Обійти калюжу треба.
Ох спинивсь і дожида:
– Ох! Хай висохне вода!..
Треба Оху м’яч підняти
Там, де гуси й гусенята.
Ох спинився і гука:
– Ох! Боюся гусака!
І Андрійко, і Микола
Кличуть Оха грать в футбола.
Ох із місця анітрішки:
– Ох! Болять у мене ніжки…
Ми колгоспу помагаєм,
Колоски в степу збираєм.
Тільки Ох не йде у поле:
– Ох! У мене в боці коле!..
У вікно влетіла муха
Й сіла Охові на вухо.
Ох руки не підійма:
– Ох! Нехай злетить сама!..
Сонце гріє гаряче,
Сонце гріє, аж пече.
Тільки Оху це байдуже:
– Ох! Вода холодна дуже…
На рибалці ми удвох,
Вудку взяв і хлопчик Ох,
Та заснув там: люлі-люлі!..
Ловись, рибко… із каструлі!..
Коло річки Ох бродив,
Черевики забруднив.
– Ох! Це ж треба мити їх?
Краще я піду в брудних…
Коло вогнища хлоп’ята.
Дрова Ох пішов шукати.
Як пішов, то й не прийшов –
Ані Оха, ані дров!
Може, він прийшов у клас?
Може, Ох той серед вас?
Автор:Григорій Бойко
******
Сонечка
Я на грядці у бабусі
Гарних бачила жуків.
Бабця каже: “На капусті
Всіх з’їдають шкідників!”
Дуже корисні жучки,
Гарні, ніжні й милі.
Звуться сонечка вони
Та такі красиві!
Спинки у жучків отих
Яскраво-червоні,
Зверху цяточки-крапки,
Як чорнило чорні.
Мають сонечка іще
Дуже ніжні крильця.
“Не подумайте лише,
Що це небилиця!”
Бачила сама я вчора:
Сонечка літають.
Спинка ділиться надвоє,
Крильця виростають!
Не повірите мені –
Та слова ці чесні –
Наче літачки з жуків
Робляться чудесні.
Полюбили цих жучків
Я й бабуся щиро
Не лише за шкідників,
За красу їх милу.
Найпрекрасніші з усіх
Сонечка гарненькі.
Я ще називаю їх
“Літачки маленькі.”
Автор: Наталія Паснак
******
Світлячок
Жив-був жучок один в лісі,
Дуже він ночі любив…
Зорі далекі і місяць…
Ніч- то пора його див…
Але одна була вада
В тому ,що так любив ніч…
Все він робив не до ладу,
Темно було обабіч…
Навіть ,як зорі сіяли,
Місяць світив золотий,
Світла давали замало….
Був наш жучок геть сумний…
Що ж він тепер мав робити?
Став він те світло шукать…
Скрізь заглядати бродити,
Пробував й сонце вмовляють,
Щоб і вночі воно світла
Трошки свого віддало…
Та не вдалося впросити,
Сонечко спати пішло…
Далі пішов він шукати…
В осені фарби просить,
Ночі хотів їх віддати,
Щоб більш ясною зробить!
Осінь лише засміялась,
Фарби свої не дала…
Тихо у листі сховалась,
В поле квіткове втікла…
Світло шукав він у квітах,
В променів чемно просив,
В гості ходив він до літа,
З днем домовлявся ясним…
Але ,нажаль, усе марно…
Тихо заплакав жучок…
Ніч опустилася плавно
Сяйвом блідим від зірок….
Тихо торкнулася вітром,
Мовила раптом йому:
“Світла шукав ти у квітах,
В сонці, у листі ,чому?”
Мовив жучок тоді тихо:
“Дуже тебе я люблю,
Але одне маю лихо,
Все не до ладу роблю…
Світла у тебе замало
І не вдається знайти…”
Ніч йому тихо сказала :
“Може, це світло -це ти?”
Сильно у мить ту здивився
Й очі заплющив жучок…
Раптом він сам засвітився
Сяйвом небесних зірок!
“Що це таке?!”- здивувався
Він неймовірно собі…
“Ти ще і не здогадався?
Сяйво було у тобі!”
-Мовила ніч й полетіла
З нею летів і жучок…
Ясне маленьке світило
Зірка нічна-світлячок!
Автор: Інелла Огнєва
******
Пасіка
Малесенькі будиночки
У нас в садку стоять.
Яскраві, як з картиночки,
Рівнесенько, у ряд.
А навколо будиночків
Там кояться дива:
З бджілок живі хмариночки
Там юрмляться щодня.
Бринять бджілки так голосно:
Джу-джу-джу-джу-джу-джу.
Стає на серці боязко,
Туди не підійду.
Бо знаю, можуть бджілоньки
Ужалити людей.
Не люблять наші бджілочки
Непроханих гостей.
Дідусь сказав: ” Це вулики!
Живуть у них рої.
Родини бджіл тут туляться,
Рої ці – чималі.
Бджола – комаха корисна –
Приносить нам медок.
Нектар для меду сонячний
Збирає з квіточок.
Невтомні наші бджілочки,
Не сядуть ні на мить,
Бо кожний цвіт на гілочці
Котрась з них облетить.
Щоб мед зібрати дІточкам,
Смачненький, золотий,
Мільйон потрібно квіточок
Комахам віднайти.
Від ранку та й до вечора
Робота є у бджіл.
Їх праця є нелегкою
І Ти це зрозумій!”
За мед квітковий, сонячний,
Я дякую бджілкам.
Цілющий він і корисний,
Потрібний діточкам!
Автор: Наталія Паснак
******
Павучок-мандрівничок
Десь у полі, на полянці
Павучок cидить у ямці.
З павутинки павучок,
Сплів маленький літачок.
Зможе він тепер літати,
Та по світу мандрувати
Автор: Надія Майхер
******
Павучок
Жив дідусь в старій хатині,
За селом, на самотині…
Цілий день трудився в полі,
Хоч стареньким був доволі.
Аж, як вечір змінив днину,-
Повертавсь дідусь в хатину.
Він любив хазяйнувати,
Завжди чисто було в хаті.
Всюди з віничком ходив,
Скрізь порядок наводив.
І то тут, то там, щоднини,
Прибирав він павутиння.
І дідусь наш добре знав,
Хто ці капості вчиняв!
В тій хатинці був куток,
Де вселився павучок.
Лиш дідусь покине хату,
Павучок йде працювати.
Вмів він плести павутинки
Та такі вже… як картинки!
Друзів зовсім він не мав,
Завжди в хатці сумував.
Мав велику мрію ще він –
Що дідусь ті дивні двері
Враз забуде зачинити, й…
Зможе він у двір сходити.
Та дідусь все пам’ятав,
Двері щільно зачиняв.
Навіть скажу, як на зло,
Зачиняв ще й на замок!
Та одного разу, в свято,
Хата стала – як не хата!
Вгості враз до дідуся
Прибула родина вся.
Були в діда тої днини
Ювілейні іменини!
Діток з’їхалось багато,
Сміху було на всю хату.
Миттю з хати пощезали
Смуток, тиша та печалі.
Наш павук тоді злякався,
Під диван аж заховався!
І сидів там тихо-тихо…
Та все ж трапилося лихо
Бо заплакала Софійка –
Закотилась десь копійка.
Всі взялись тоді шукати,
В кожну шпарку заглядати.
Враз чиясь рука маленька
Павучка схопила в жменьку.
Я жучка знайшла! – раділа
Та мерщій пішла до діда…
Дідуся щоб розпитати,
Як жучка того назвати.
Дід сказав до діточок:
Це не жук, це – павучок!
І було би добре, діти,
Надворі йому пожити!
Діда слухались малята,
Павука понесли з хати.
З рук впустили у дворі,
Вмить побіг він по траві.
Всі раділи – дід та діти,
І павук – нарешті втік я!
Скрізь тепер павук гуляв,
Все довкола пізнавав…
Мав вже друзів він багато,
Павучків, жучків, мурахів.
Та казкові попід тином
З павутиння плів картини!!!
Автор: Наталія Паснак
******
Муха
Над столом дзвеніла муха,
Аж заклало у нас вуха.
А вона усе літала
І дзижчала, і дзижчала.
Ось на ложечку присіла
І горошок з банки їла.
Потім всілася на сало,
Та і цього їй замало.
Все кружляла біля столу
Й ласувала все по колу.
Стали ми її зганяти,
Стала дужче пискувати
Але нашу цю крилату
Бабця вигнала із хати.
– Глянь, вона іще пискує,
І невдячна, хто годує
Автор: Вікторія Стасів
******
Джміль про сонечко гуде
Коли надворі дощ іде,
у нас на підвіконні
важкий мохнатий джміль
гуде —
велика тепла соня.
Вже другий рік літує він
у наших чорнобривцях,
ласує медом лісовим,
на сонці гріє крильця.
А у негоду на вікно
я зву джмеля до себе,
бо звик до нього вже
давно, як до квіток і неба.
І хай надворі
дощ іде,
шибками
вітер дзвонить —
мій джміль
про сонечко
гуде
мені на підвіконні.
Автор: Анатолій Костецький
******
А метеликам весело
А метеликам — весело,
а метеликам — смішно,
бо метеликам вересень
щось наспівує ніжне.
Бо метеликам сонечко
білі крильця лоскоче,
а довірливі соняхи
з ними гратися хочуть.
І метелики світяться
свічечками в блакиті,
бо маленьким не віриться,
що кінчається літо.
Автор: Анатолій Костецький