Ти зрікся мови рідної
Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів’яне!…
Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів’яне!…
Вставай, Україно, вставай,
Виходь на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські народи,…
У дитячому серці жила Україна —
Материнські веселі і журні пісні,
Та за мову мужицьку не раз на коліна
Довелося у школі ставати мені…
І виріс я на чужині
І сивію в чужому краї:
Та одинокому мені,
Здається, кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро
Та наша славная країна .. .
Як же край той зветься,
Де ти, хлопче, зріс,
Де твій дім, озерце,
Дитсадочок, ліс,
Де верхам синіти…
Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очі…
Повій, вітре, з полуночі!…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро,—
Там жити чи вмерти, мені все одно…
“Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі
Із нашої України!
Чи там раду радять, як на турка стати, —
Не чуємо на чужині.
Ой повій, повій, вітре, через море
Та з Великого Лугу,
Суши наші сльози, заглуши кайдани,
Розвій нашу тугу.
Ой з-за гори, із-зі кручі
Та скриплять вози йдучи,
Попереду козаченько
Так вигукує, йдучи:
“Україно, Україно,
Моя рідна мати!…
Якось-то навесні,
Коли настали теплі дні,
Лелека з вирію прилинув
На дороге гніздо своє,
Що восени покинув
(В житті усяко є!)…
Солов’ї на калині,
на ялині зозуля.
Через гори й долини
лине пісня з Посуляя…
Порипують роменським шляхом гарби,
Сулою тихо хлюпають човни.
І плине люд з своїм нехитрим скарбом
на ярмарок у наші Курмани…
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Розпадуться пута віковії,
Прокинуться люди…
Україна! Слово незабутнє.
Ти моє минуле – славна Русь.
Ти моє сьогодні і майбутнє,
Бо твоїм я іменем зовусь…
Це була звичайна вуличка.
Липи. Лави. Квітники.
Школа. Біля школи—«Булочна».
Блиск веселої ріки…
Я не бував за дальніми морями,
Чужих доріг ніколи не топтав —
В своїм краю під буйними вітрами
Щасливим я і вільним виростав…
Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли панувати…
Мені тринадцятий минало;
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було –…
І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід…
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється…
Уже скотилось із неба сонце,
Заглянув місяць в моє віконце.
Вже засвітились у небі зорі,
Уже заснуло, заснуло й горе…
За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море: покриває…
Пишно займались багрянії зорі
Колись навесні,
Любо лилися в пташиному хорі
Пісні голосні…
Давно, в дитячий любий вік,
в далекім ріднім краю
я чула казку. Чула раз,
а й досі пам’ятаю…
На світі білому єдине,
як і дніпрова течія,
домашнє вогнище родинне,
оселя наша і сім’я…
Що то, діти за країна –
Неба синього блакить,
На ланах у серпні жито
Стиглим золотом блищить?…
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть…