Загадаю бажання
Загадаю бажання, найдорожче у світі!
Щоб настав мир в країні, і не гинули діти,
Щоб під небом блакитним колосилися ниви,
Щоб всміхалися люди й жили дружно, щасливо.
Щоб не плакали мами у журбі над синами,
Перемога настала в боротьбі з ворогами.
Щоб старенькі в достатку всі свій вік доживали,
Щоб і пісня, і слово українські звучали.
Щоб країна розквітла, незалежна і вільна.
Хай здійсниться бажання це моє неодмінно!
(Т. Строкач)
***
Журавлі
Журавлі летять спокійним клином,
Розрізають синю височінь
І летять, курличуть безупинно
В далечінь, безкрайню далечінь.
Вийде мати одинока в поле;
В самотині піде по ріллі,
Уклоніться жінці сивочолій
Журавлі – солдати – журавлі
Повесні вона вас виглядає,
Як зоря з зоріє над селом,
І чекає, все ж таки чекає.
Може, син торкне її крилом.
(М. Уманець)
***
Україна моя у вогні
Україна моя у вогні,
у земному раю стріляють.
Розлетілись, мовчать солов’ї –
темні ворони в небі кружляють.
Оточили наш дім щури,
гади сіли на наші землі.
Роз’їдають вишневі сади
чорно-жовті смугасті черви.
Україна кайдани рве,
кращі хлопці стають до зброї.
Лютим звірем душа реве,
не бояться вогню герої.
На порозі стоїть Орда,
сусід риє нам всім могилу –
Ми покажем всю міць і силу,
ми покажем, що Русь жива!
Розлилася в крові війна.
Нам вітання прислав диктатор. —
Ми на згарищі його зла
синьо-жовтий піднімем прапор!
Тепер наша прийшла весна,
Наша воля тепер настала.
Україна цвіте, жива.
Довго рідна на нас чекала.
(А. Дмитрук)
***
Украдена весна
І буде мир…
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
“Кінець війні, ми ворога здолали!”
І на світанку вмиється Земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов’я,
А не ревіння літаків над головою.
Підніме очі закривавлений Ірпінь,
Йому плече підставить сива Буча.
А Бородянка і Гостомель-побратим
Порушать тишу стогоном болючим.
Демидів враз прокинеться від сну,
Від болю ран ворожих окупантів.
На повні груди крикне: “Я живу!!!
Я витримав оцих потвор-мутантів”.
Козаровичі, пошматовані вогнем,
Потоптані, знесилені і босі.
Тавровані ординським тим мечем
Піднімуть хвилю в морі стоголоссям.
І Димер, Катюжанка, і Синяк
Сплюндровані поганською рукою ката
Без сліз, бо їх давно уже нема
З колін устануть, бо прийшла розплата.
Почує це Іванків – сивий дід.
Вони його живого розпинали,
Він навіть не стогнав, він гордо переніс.
Його тортури дикі не зламали.
Чоло насупить древній наш Лютіж
Поранений, обстріляний, побитий.
Тримав він оборону, як справжній захисник,
Сміливістю своїх людей прикритий.
А Вишгород, наш славний волонтер!
І день, і ніч збирає поміч всім нужденним.
Ви очі бачили, отих святих людей,
У них вогонь добра горить священний.
Засяє сонцем Вишгородський край.
Підніметься з руїн моя країна,
Бо мужності такої світ не знав.
По силі духу ти одна така єдина.
Повернемось до мирного життя,
Запахнуть чорнобривці й рута-м’ята.
І мама заспіває “Котика-котка”,
І принесе “від зайчика” гостинця тато.
(О. Горголь-Ігнатьєва)
***
Нам не треба війни
Нам не треба війни, не треба –
Ми за спокій і мир на Землі,
Щоб не коршаки в чистому небі,
А космічні пливли кораблі,
Щоб щасливо зростали діти
І не бачили жаху війни,
Щоб зловісний воєнний вітер
Був розвіяний вітром весни.
Вітром правди і сили людської –
Силу ту не здолати в віках –
Нас даремно лякають війною,
Міць народу – в народних руках!
Нам не треба війни, не треба –
Ми за спокій і мир на Землі.
Щоб не коршаки в чистому небі.
А космічні пливли кораблі.
(М. Уманець)
***
Ще хвилина
До обрію тягнеться стежина.
Проводжає мати сина –
Виросли вже крила.
Ще хвилина…
Упала сльозина,
Мов із неба краплина.
Чекатиме його рідна сторона
Та велика родина.
(Л. Кибалка)
***
Мій боже милий, знову лихо!..
Мій боже милий, знову лихо!..
Було так любо, було тихо;
Ми заходились розкувать
Своїм невольникам кайдани.
Аж гульк!.. Ізнову потекла
Мужицька кров! Кати вінчанні,
Мов пси голодні за маслак,
Гризуться знову.
(Т. Шевченко)
***
Прийшла до нас весна
Ніколи не забудемо ми,
що з нами зробили ви!
Завжди ми будем пам’ятати,
як ви хотіли нас «спасати»!
Дзвонили вранці всі,
новини всі — в війні!
Зробили горе нам сьогодні ви,
прокляті москалі!..
(Т. Сверлович)
***
Слава Вам, Пташаточка!
— Сонечку! Почуй мене!!! Почуй, Світе Білий!!!
І прикрийте Небо врешті!!!! Небо України!!!!!
Сонечко почуло Крик і зреагувало:
коршуна спалило вмить й ворога скарало.
Зігріло планетоньку, втомлене всміхнулось:
— Живіть, мої Добрі Діти! Й додому вернулось.
Й ожила планетонька у Світлі й Надії.
Слава Вам, Пташаточка!!! Слава Україні!!!!
(Г. Римар)
***
Присвята захисникам України
Коли закінчиться війна,
Я хочу тата обійняти,
Сказати сонячні слова
І повести його до хати,
Ти – наш Герой! Тепер щодня
Я буду дякувати Богу
За мирне небо, за життя,
Всім, хто здобув нам ПЕРЕМОГУ!
(І. Мацкова)
***
Вставай, Україно!
Наш дім, нашу пристань, наш рай
московська орда потоптала…
Вставай, Україно, вставай –
фальшиві зривай запинала!
Рятуй і себе, і весь світ
від злої, страшної потвори!..
Бог благословляє твій міт –
для світлих доріг та орбіт –
і меч твій, що зло упокорить…
(Н. Поклад)
***
З вірою в Україну
Чорний будинок
з чорними вiкнами,
Бiльше не стати ïм
знову привiтними,
Будуть новi,
та не буде вже ïх,
На свiжi рани
ляга тихо снiг…
Снiговi теж
за Вкраïну болить,
Як порятунок
вiн з неба летить.
З нього на вогнищi
звариться чай,
Боже, ще нiч
протриматися дай!
Ще одна нiч,
ще один день,
До переможних
наблизить пiсень,
Сумнiву в цьому
нi в кого немає,
На цiй землi
iкла ворог зламає!
Iкла зламає,
та бiльша ще кара,
Коли iз попелу
наша держава,
Ката лишивши
з беззубою пащею,
Вкотре пiдiйметься,
й стане ще кращою!
(Ю. Дмитренко-Деспоташвiлi)
***
Наш дух міцний
За що ти, Каїн, Авеля вбиваєш?
До рук чому узяв ти автомат?
Навіщо мирний люд життя лишаєш?
Який ти нам, до біса, старший брат?
Одвіку завидющі в тебе очі,
Загарбати волів би цілий світ.
Ми ж зроду до чужого не охочі,
Але й чіпати нашого не слід.
Повстанемо пліч-о-пліч, не здамося,
В єднанні — запорука перемог.
Щоб націю здолати не вдалося,
На нашім боці — правда, віра, Бог.
А ти проклятий Каїн, начувайся!
Хай згине твоє військо сатанинське.
Покайся перед Авелем, покайся!
За те, що цілиш в серце українське.
Наш дух міцний не знищити, не вбити.
Підтримку маєм Божого плеча.
Прийшов ти, Каїн, вільний люд бомбити,
Сконаєш сам від судного меча.
(Т. Семенченко)
***
Вдома чекають
Ти не смій не вернутись назад
Ради тих, що там вдома чекають,
Що у Небо за тебе взивають,
Ти живим повертайся, солдат!
Ти не вір, що шепочуть вітри…
Вір, що це лиш часова розлука,
Що обіймуть тебе ніжно руки,
Що тримали й просили: «не йди!…»
Ти у серці печаль не ховай,
Хоч можливо до болю тривожно, —
Мужнім плакати, кажуть, не можна, —
Ти надію міцніше тримай.
Ти лишив за спиною свій дім,
Протиставши навалі ворожій,
І стоятимеш скільки лиш взмозі,
Прикриваючи серцем своїм
Не кордони, не землю — людей:
Рідних, близьких, дітей, сиву маму…
Вони сил додадуть і наснагу,
Їх молитви для серця єлей.
Ради них повернися назад
І прикрий серце вірою в Бога,
А коли буде зовсім незмога,
Бий у Небо щосили в набат.
І не смій не вернутись назад,
Ти молися всім серцем невпинно,
За плечима твоя Україна, —
Ради рідних, ти чуєш, солдат!
А попереду право на волю,
Мирне небо, щасливе життя,
Де надіям не видно кінця.
Хай Господь береже твою долю!
Повертайся скоріше назад!
Тисячі голосів кличуть в Небо,
Від недоброго захист для тебе.
Ти живим повертайся, солдат!
(І. Галишко)
***
Хто ти?
Хто ти, росіє, мачуха чи мати,
Що породила стільки люті й зла?
Своїх дітей навчила ти вбивати
Дітей чужих… Бо вбивця ти сама…
Скажи мені, чим ти їх годувала?
Кров’ю людей? Поїла їх слізьми?
А колискові ти які співала?
Про біль і горе? Про війни страхи?
Чи вчила ти, скажи, дітей молитві?
Про Бога вони знають,а? Чи ні?
Чи в вічних змовах, за грошима у гонитві
Ти забувала про обов‘язки свої.
То нащо ж ти на світ їх породила,
Як виховать — не знаєш як… Скажи,
Чи думала війна є, смерть і сила,
Оце і все, що треба на Землі
Чого ж ти змалку їх не обіймала,
Любить не вчила, правда? Тож скажи —
Пила, гуляла, злочини вчиняла,
Вони ж — як бур’яни собі росли.
Бездушні, безсердечні, Боже милий,
Глухі і підлі… Мов кроти сліпі…
Зі смертю грають в ігри божевільні
З народження… А винна в цьому — ти…
Вони й тепер тобі не треба… Вбиті…
Ти відречешся… Скажеш — не мої…
Ти найжорстокіша «матінка» у світі
Ти — підла зрадниця! Такі й твої сини!
Як жити будеш? Як ти будеш спати,
Не змивши кров із рук дітей своїх?
Чи й далі будеш вчити убивати?
Мовчатимеш… Про кару і про гріх…
Ну, що ж… мовчи… Хай сняться тобі очі
Невинно вбитих і наляканих дітей,
І матерів, що смерті тобі хочуть,
І вирвать тобі серце із грудей.
Якщо ти мати, прошу, схаменися,
Покайся перед світом і дітьми
Проси прощення і сльозьми умийся,
Стань на коліна перед Богом і людьми!
Ані добра тобі не буде аж до скону,
Що сіяла життя… Потім і жни…
Ти втратиш все… Дітей… Землю… Корону…
За біль і сльози ти колись відповіси…
(Л. Юсковець-Сєрікова)
***
Україна-мати
Мені є Кого захищати,
бо Я — Україна-Мати,
Я маю Синів і Дочок,
Я маю квітучий Садочок,
Я маю високеє Небо,
і Сонце… чого іще треба?
Я маю Ліси зелені,
і Ріки, і синєє Море,
Поля і високі Гори…
Я маю Міста і Села,
де лунає Пісня весела,
хай їх обходить війна і горе…
Я маю Що захищати,
бо Я — Україна-Мати,
Я маю козацький Дух волі
і хочу Нащадкам щасливої Долі!
(В. Мірошник)
***
Війна…
Війна! Порожні вулиці, сирени, укриття,
Вдягає ляльку поспіхом розгублене дитя.
Вломились «визволителі» злодюгами у дім.
Поборемо, здолаємо! Дамо вогню усім!
Ніколи не пробачимо загарбницьку орду
За долі покалічені, за сльози і біду.
Війна. Летять над згарищем лелеки й журавлі,
І вперто лізе паросток зелений з-під землі.
(Н. Карпенко)
***
І буде так!!!
Не хоче НАТО закривати небо,
Над Україною гуркочуть літаки…
О Господи, ми молимось до Тебе:
Закрий, над нами небо нині Ти!
Візьми нас, молим, під Свою опіку!
Це Твоя битва, правда ж, не спроста…
Клекоче зло, у тілі чоловіка,
І проти Тебе точиться війна…
Сьогодні Україна – поле бою!
Воюють ангели за правду і добро!
Сьогодні бій між світлом і пітьмою!
І буде так, як писано було́!
І буде батько і щаслива мати,
І будуть діти, вільні від ярма,
І щезне ворог, що у нашу хату
Прийшов з мечем – загине від меча!
(Г. Ярославівна)
***
І жах, і кров, і смерть, і відчай
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви.
(Л. Костенко)
***
Степом, степом йшли у бій солдати…
Степом, степом йшли у бій солдати.
Степом, степом — обрій затягло.
Мати, мати стала коло хати,
А навкруг в диму село.
Степом, степом розгулись гармати,
Степом, степом — клекiт нароста.
Степом, степом падають солдати,
А навкруг шумлять жита.
Степом, степом поросли берізки,
Степом, степом сонце розлилось.
Степом, степом — встали обеліски,
А навкруг розлив колось.
Степом, степом — людям жито жати,
Степом, степом даль махне крилом.
Мати, мати жде свого солдата,
А солдат спить вічним сном
(М. Негода)
***
Мій перший вірш написаний в окопі…
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа
через Дніпро — водою і вогнем.
Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
де дві сім’ї тулились кілька діб.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Це вже було ні зайчиком, ні вовком —
кривавий світ, обвуглена зоря! —
а я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря, —
той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам’ятаю.
Снаряд упав — осипалась стіна.
(Л. Костенко)
***
Пам’ять
І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.
Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.
(В. Симоненко)
***
Повертались лелеки додому
Повертались додому лелеки.
У війну. У розорені гнізда.
У вогонь і дими, Під ненависний гуркіт гармат.
З теплих, ситих країв, хоч чужих і далеких,
На свою батьківщину поспішали назад.
Прилітали додому для життя, для кохання.
До села, де родились вони, до гнізда.
А гніздечка немає… Війна невблаганна.
Сіє чорну пустелю кривава біда.
Поспішали лелеки… Додому, додому.
З неба бачили біль, з неба бачили жах…
Прийде час, зазвучать у гніздечку новому
Голоси несміливі молодих лелечат.
(Л. Мищенко)
***
Повертайся, татусю…
Повертайся, татусю, скоріше,
Вся родина на тебе чекає.
Ми з тобою ще вивчимо вірші,
Переможе народ наш, я знаю!
Я люблю тебе дуже, мій татку,
І молюся за тебе до Бога.
Та Небесного Тата прохаю:
“Отче Наш, нам пошли перемогу!”
(Ю. Забіяка)
***
Ми з України!
Всім доброго вечора! Ми з України!
Ні слава, ні воля не вмерли ще, ні!
Ми — Суми і Харків, і острів Зміїний,
Ми — Київ, Чернігів, Херсон і Ірпінь!
Ми є Маріуполь! Відплата вже близько.
Ніколи не були братами русні,
Бо нас колисали у різних колисках
І різні співали весільні пісні.
Ми — Львів, Миколаїв: в нас доля едина.
Тому не жалійте ні сил, ані куль.
Всім доброго вечора! Ми — Україна!
Усе буде добре — 4.5.0!
(В. Міхалевський)