Жила собі ворона, та не сама, а з няньками, з мамками, з маленькими дітками, з близькими й далекими сусідками. Прилетіли птахи з-за моря, великі та малі, гуси та лебеді, пташки та пташатка, намостили гнізда у горах, долах, у лісах, у лугах і нанесли яєчок.
Помітила це ворона і стала перелітних птахів кривдити, яєчка у них красти. Летів сич і побачив, що ворона великих та малих птахів кривдить, яєчка краде.
— Стривай,— каже він,— капосна вороно, знайдемо на тебе суд і розправу!
І полетів він далеко, в кам’яні гори, до сизого орла. Прилетів і просить:
— Батечку сизий орле, вчини свій праведний суд над кривдницею-вороною! Від неї життя нема ні малим, ні великим птахам: наші гнізда видирає, діток викрадає, яйця забирає й ними своїх воронят годує!
Похитав сизий орел головою й послав по ворону горобця — меншого свого посла. Горобець спурхнув і полетів до ворони. Вона почала була відмовлятися, але проти неї постала вся пташина сила, все птаство й давай скубати, дзьобати, до орла на суд гнати. Нічого робити — каркнула й полетіла, а всі птахи вихором знялися й услід за нею подалися.
Ось прилетіли вони до орлового житла й обсіли його, а ворона стоїть посередині та обтріпується перед орлом, чепуриться. І почав орел ворону допитувати:
— Про тебе, вороно, розказують, що ти на чуже добро рота роззявляєш, у великих та малих птахів діточок та яйця крадеш!
— Це — обмови, батечку сизий орле, обмови, я лише шкаралупки підбираю!
— А ще на тебе скарга до мене дійшла, що як вийде чоловік ниву засівати, то ти здіймаєшся з усім своїм воронням і все зерно викльовуєш!
— Обмови, батечку сизий орле, обмови! Я з подругами, з маленькими дітками, з домочадцями тільки черв’ячків із свіжої ріллі вибираю!
— А ще на тебе скрізь люд нарікає, що як хліб покосять та снопи в копи поскладають, то ти налітаєш зі своїм воронням і шкоду робите, снопи розворушуєте та копи розбиваєте!
— Обмови, батечку сизий орле, обмови! Ми це робимо заради доброго діла — копи розбираємо, сонечку та вітру доступ даємо, щоб зерно не проросло та просохло!
Розсердився орел на стару брехуху-ворону, звелів посадити її в острог, у заґратований теремок, на залізні засуви, за булатнії замки. Там сидить вона й досі.
