TOU

Вовк і лисиця

Якось раз забігла лисиця на смітник і знайшла там подерті чобітки. Засунула в них передні лапи і пішла лісом хизуватися. Побачив її вовк і питає:

— Кума, де такі чобітки купила?

— Та ніде не купила, сама пошила, — відповідає лисиця.

— А мені не пошиєш?

— Будь ласка.

— А дорого візьмеш?

— Та як тобі сказати… На мої пішло три баранчики, дві овечки та чотири ягнятка. А на твої, куме, вистачить, мабуть, бика, чотирьох баранців, трьох овечок та п’ять-шість ягнят, не більше.

— Дорого, — зітхнув вовк.

— Що поробиш? Лапи у тебе он які здоровенні, не те що мої лапочки, на них потрібно багато шкіри.

Повірив вовк шахрайці і вирішив будь-що-буде добути худобу, яку лисиця наказала. Дуже хотілося йому чобітки! Погано босому: то скалку заженеш чи поранишся, який тоді з тебе мисливець! Довго старався вовк і роздобув нарешті і бика, і баранчиків, і овечок, і ягнят. А лисиця і рада: запасів їжі  у неї тепер вдосталь.

Пообіцяла лисиця пошити чобітки вовку за два тижні. У призначений термін прийшов вовк до лисиці за замовленням, а вона сховалась і не виходить. Багато разів ходив він так до лисячої нори, та все даремно. Зрозумів тут вовк, що його обдурили, і вирішив покарати руду шахрайку. Довго блукав він лісом, клацав зубами від злості і ось одного разу зіткнувся мордою до морди з брехухою лисицею.

— Ану кажи, де мої чоботи?

А лисичка йому солодким голоском:

— Не гнівайся, куме, волова шкіра груба, скоро її не виробиш.

— Так я тобі й повірив! — загарчав вовк. — Зараз ти в мене за все поплатишся!

Пустилася лисиця навтьоки, бігла—бігла, побачила нору — шусть туди! А хвіст заховати не встигла. Вчепився вовк зубами в хвіст та як смикне — і відірвав!

— Ага, – каже, – тепер ти від мене не сховаєшся. Я тебе відразу впізнаю.

Відсиділася лисиця в норі, а другого дня піднялася на пагорб і давай гавкати. Збіглися на цей заклик усі лисиці  з  околиці, а шахрайка каже:

— Покликала я вас не просто так, а у дуже важливій справі. Побувала я нещодавно за кордоном, навчилася там веселому танцю, зараз і вас навчу. Тільки треба спершу зв’язатися всім хвостами.

Послухалися лисиці, зробили, як було наказано. Тут шахрайка як закричить:

— Рятуйся, хто може! Ідуть сюди мисливці з цілою зграєю собак! Прощавайте, сестрички, танцювати іншим разом будемо!

Перелякалися лисиці, кинулися врозтіч, хвости у них і повідривалися. А шахрайці тільки того й треба було.

Через деякий час знову зустрілися вовк з лисицею.

— Попалася! — гарчить вовк. — Я тебе одразу впізнав!

—  Що ти, куме! Що я тобі зробила? Та я до вашого лісу тільки вчора переселилася!

— Не бреши! — ще більше розгнівався вовк. — Хіба забула, як я тобі хвіст відірвав?

— Що ти, сіренький, та тепер лисиці зовсім хвости не носять! Не модно! Ходімо зі мною, сам побачиш.

Повела вона його на пагорб, гавкнула двічі, збіглися на її поклик лисиці — всі, як одна, безхвості! Зітхнув вовк і пішов геть.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі