Було це чи не було, але кажуть, що за старих часів жили чоловік із дружиною. Дружина була працьовита, старанна, а чоловік ледар і нероба. Через його лінощі вони постійно сварилися. Нарешті дружина не витримала і сказала чоловікові:
– Слухай, чоловіче, це нікуди не годиться. Чому ти з раннього ранку до пізнього вечора сидиш у кімнаті, нічого не робиш, ніколи не виходиш надвір і не дихаєш свіжим повітрям?
– Мені нема чого робити на вулиці, – відповів чоловік. – Мій батько залишив спадок: биків, корів, овець. Пастухи приносять мені молоко, вовну та гроші, і ми живемо з тобою безбідно. А всю домашню роботу – куховарити, прати, шити, прясти – повинна виконувати ти.
– А хіба я повинна напувати теля, що стоїть у хліві? – спитала дружина. – Більше я цього робити не буду. Якщо хочеш, можеш сам напувати його!
– Навіщо ж я привів тебе до свого дому?
– Ти привів мене для того, щоб я робила все по дому, доглядала тебе, а не для того, щоб я ще й теля поїла.
– Ні, я привів тебе сюди, щоб ти виконувала все, що я велю, і, як тільки я покличу тебе, відразу ж була б тут як тут. Навіть якщо я накажу тобі стрибнути з даху, ти мусиш коритися; недаремно є приказка: “Чоловік – маленький бог для дружини”. Все, що накаже чоловік, дружина повинна охоче виконувати.
– Ні, ніколи цього не буде! – відповіла дружина. Так посперечалися вони через теля і врешті-решт вирішили на тому, що сьогодні дружина востаннє напоїть його, але завтра напувати теля буде вже той, хто перший заговорить.
Наступного дня дружина прокинулася рано-вранці, прибрала постіль, підмела подвір’я, приготувала сніданок, але при цьому не промовила жодного слова. Підвівся і чоловік. Побачивши, що дружина все зробила, він поснідав, але теж нічого не сказав. Дружина побоялася, що, залишившись дома з чоловіком, мимоволі щось скаже; вона накинула чадру і пішла до сусідки, але двері не зачинила.
Залишимо дружину і повернемося до чоловіка.
Після виходу дружини чоловік сів на порозі будинку. У цей час прийшов жебрак і попросив шматок хліба чи монету. Але скільки він не просив – відповіді не було. Жебрак іменем бога почав знову просити милостиню. Він бачить, що господар живий, здоровий, дивиться на нього, але відповідати не відповідає.
Тоді жебрак вирішив, що господар будинку глухий. А той про себе пробурмотів:
– Це дружина навмисне підлаштувала, щоб змусити мене говорити; а заговорю – вона прийде і скаже: “Швидше йди напої теля!” Якщо навіть земля злетить нагору, а небо впаде на землю, слова не промовлю!
Не добившись відповіді від господаря, жебрак увійшов до хати, поклав свій мішок на підлогу, зібрав усі коржики та сир, які знайшов, склав їх у мішок і вирушив далі. Чоловік усе це бачив, але не промовив жодного слова: боявся, щоб йому не довелося напувати теля.
Жебрак пішов. Незабаром після його відходу прийшов перукар. Побачив він, що біля дому сидить чоловік і питає:
– Хочеш, я поголю тобі голову та бороду? Чоловік нічого йому не відповів. Перукар подумав: “Якби він не хотів, він щось сказав би; значить, він хоче”. Він підійшов, підніс до обличчя чоловіка дзеркало і сказав:
– Хочеш, щоб я поголив тобі бороду і завив кучері?
Чоловік знову нічого не відповів.
Перукар наточив бритву і начисто поголив чоловікові бороду, зробивши його обличчя голим, мов долоню; потім він завив йому локони, простяг руку і попросив винагороди. Чоловік і тут нічого не сказав.
Перукар попросив плати ще раз, але у відповідь знову нічого не почув. Тоді він сказав:
– Не прикидайся глухим. Віддай те, що мені належиться за мою працю.
Чоловік знову не відповів. Цирюльник заліз до нього в кишеню, дістав звідти гроші, узяв їх і пішов.
Не встиг він вийти з дому, як з’явилася жінка, яка торгувала рум’янами. Побачивши поголеного чоловіка, вона нарум’янила, набілила його і вийшла.
В цей час мимо проходив злодій. Бачить він: на порозі будинку сидить жінка у чоловічому одязі, нарум’янена і набілена. Злодій підійшов ближче і запитав:
– Дорога ханум (пані), чому ти відчинила навстіж двері і сидиш без чадри? Чому тобі обрізали коси?
Чоловік нічого не відповів.
Злодій підійшов ближче і бачить: це не жінка, а чоловік, з якого хтось пожартував. Злодій двічі ляснув його по голові.
– Щоб ти пропав! Чому ти нічого не відповідаєш?
А чоловік знову подумав: “Я знаю, вас підіслала сюди дружина, щоб змусити мене говорити і щоб я з завтрашнього дня напував теля. Але я не з тих, кого можна провести!”
Побачивши, що на його слова та ляскання відповіді немає, злодій увійшов до хати, обнишпорив усе навколо, забрав усі цінні й легкі речі, склав їх у свій мішок, звалив його на спину і пішов.
Тепер послухайте про теля.
Нещасне теля в хліві ледь не померло від спраги. Воно відчинило двері рогами, вибігло на середину двору і почало мукати.
Чоловік подумав: “Ця хитра жінка і теля навчила, щоб воно мукало і змусило мене щось сказати. Раз я нікому нічого не сказав, не скажу нічого і теляті”.
В цей час повернулася додому дружина і побачила телятко посеред двору. Теля кинулося до неї і стало просити пити. І раптом дружина помітила чоловіка. Але вона не впізнала його і подумала, що чоловік привів другу дружину. Підійшовши ближче, вона спитала:
– Гей, жінко, що ти тут робиш?
Тут чоловік зрадів, закричав:
– Програла! Програла! Іди швидко напувати теля!
Коли дружина зрозуміла, що людина з голеною бородою, набілена і нарум’янена – її чоловік, вона здивувалася і закричала:
– Сором на твою голову! Що ти з собою зробив? Хто тебе нафарбував? Хто зголив тобі бороду?
Вона вдарила його двічі по голові, напоїла теля, увійшла до будинку і побачила, що всі скрині відчинені та спустошені. Тут вона зрозуміла, що приходили злодії і забрали все їхнє добро.
– Ти що, помер чи заснув?! Чому ти не міг подати голосу? – Накинулася вона на чоловіка.
– Я не вмирав і не спав, – відповів чоловік, – але я знав, що це ти надіслала їх до мене, щоб вони прийшли і змусили мене говорити. Тоді мені мимоволі довелося б напувати теля.
– Сором тобі, упертюху, на твою дурну голову! — закричала жінка. Говори, чи давно пішов злодій і в яку сторону?
– Він пішов півгодини тому, а в яку сторону– я не помітив.
Дружина вирушила наздоганяти злодія. Теля – за нею.
На вулиці вона запитала дітей, що бавилися:
– Ви не бачили, куди пішов чоловік із торбою на спині, який вийшов із цього будинку?
– Як не бачили? Бачили! Він пішов із міста.
Жінка взяла теля за мотузку і теж вийшла з міста.
Пройшовши трохи, вона помітила, що попереду йде людина, схожа за прикметами на злодія, що обікрав їхній будинок. Вона додала кроку, наздогнала його і навіть трохи випередила.
Побачивши, що повз нього швидко пройшла якась жінка з телятком, злодій гукнув її:
– Люба сестрице, куди ти йдеш?
– Я мандрівниця, поспішаю до себе в місто.
– А чому ти так поспішаєш?
– Тому що я сама і поспішаю засвітло дістатись караван-сараю, щоб не залишитися вночі в пустелі. Якби в мене був захисник, я пішла б повільніше і не мучила б себе і теля.
– Якщо хочеш, підемо разом, – запропонував злодій жінці.
– Добре, – погодилася та.
Вони пішли удвох і дорогою розмовляли. Жінка була така ласкава, що злодій запитав:
– Дорога сестрице, у тебе немає чоловіка?
– Якби в мене був чоловік, я б не опинилася одна в пустелі з телятком, – відповіла жінка.
Так йшли вони, розмовляючи, і злодій запропонував жінці стати його дружиною. Вони вирішили, що, як тільки доберуться до міста, підуть до судді і одружаться. Поклявшись один одному в коханні, вони пішли далі.
Перед заходом сонця вони прийшли до якогось села. Злодій сказав жінці:
– Краще буде, якщо ми підемо ночувати до будинку старости і скажемо, що ми чоловік та дружина.
– Дуже добре, – погодилася жінка. – Але насправді, – додала вона відразу, – чоловіком і дружиною ми не будемо. Це стане можливим лише після відвідин судді.
Злодій погодився.
Староста прийняв їх добре. Після вечері їм постелили ліжко. Злодій ліг в одному куті кімнати, жінка – в протилежному. Серед ночі, коли злодій так захропів, що його чути було на небі, жінка встала.
Вона пішла до комори старости, принесла трохи борошна і замісила рідке тісто; частину тіста вона поклала у туфлі злодія, а частина – у туфлі старости. Потім вона взяла торбу злодія, винесла її у двір, вивела з хліва телятко, поклала торбу йому на спину, вийшла з двору і попрямувала до себе додому.
Від скрипу дверей прокинулася дружина старости і розбудила чоловіка:
– Двері грюкнули, – сказала вона, – встань і подивися, як би наші гості не поцупили чогось!
Староста хотів одягнути туфлі, але ноги його зав’язли у тісті. Він зняв туфлі і кинув їх у двір, а сам босоніж підійшов до дверей. Побачивши, що вони відчинені, він зазирнув у кімнату. Із двох його гостей залишався лише чоловік.
– Гей, дядьку! – закричав староста.
Злодій прокинувся.
– Що трапилося? – спитав він.
– Твоя дружина зіпсувала мені туфлі, відчинила двері і пішла. Можливо, вона навіть забрала щось.
– Ні, вона не могла нічого вкрасти, – відповів злодій, – але іноді вона ходить ночами.
Тут він побачив, що його торбинка зникла, і зрозумів, що жінка забрала її з собою.
– Краще і я піду за нею, – сказав він старості, – а то як би їй не зустрілися розбійники чи волоцюги: вони можуть відібрати у неї теля, а її саму продати в рабство.
Злодій хотів одягнути туфлі, але і його ноги зав’язли в тісті. Насилу вибрався він з дому, вичистив туфлі, розпрощався зі старостою і вирушив у дорогу. Поки він збирався, зійшло сонце і жінка вже встигла пройти півдороги. Злодій кинувся навздогін за нею.
Пройшовши півдороги, він здалеку побачив утікачів. Жінка йшла, іноді обертаючись назад, і теж побачила злодія. Вона дуже злякалася і вигукнула:
– Ой, телятко, це через тебе сталися всі ці нещастя! Якщо злодій нас наздожене, він мене вб’є, а тебе відведе, і ти навіть уві сні не побачиш мене. Наберися сміливості і вдар ворога рогами в живіт. Дивись, він нас уже наздогнав!
Жінка зняла з шиї телятка мотузку. Злодій тим часом наблизився до них. Теля розбіглося і всадило роги в живіт злодію. Той упав на землю. Жінка зраділа, почала цілувати і пестити теля, а потім вирушила з ним додому. На небі ще не згасало сонячне світло і не замерехтіли зірки, як обоє дісталися додому.
У будинку все було, як і раніше. Чоловік сидів нарум’янений і набілений і, як і вчора, мовчав.
Побачивши господаря, теля глянуло на господиню і почало задкувати назад, щоб ударити і його так само, як ударило злодія. Та жінка зрозуміла та втримала його.
– Не треба, телятку! – закричала вона. – Хоч він і впертий, але нічого нечесного він не зробив.
Теля опустило голову і пішло у свій хлів.
З того дня чоловік сам став давати теляткові траву і воду і робив це доти, поки воно не виросло.
Пішли ми вгору – там було небо, спустилися вниз – там була земля. Ось і казка вся!