Дуже впертим був ослик Алфавіт. Йому казали:
– Біле.
А він казав:
– Чорне.
Йому казали:
— Сьогодні чудова погода?
А він казав:
– Скоро піде дощ.
Розмовляти з осликом Алфавітом ніхто не міг. Він міг пересперечати кого завгодно.
Прийшло якось до ослика поросятко Кнопка і сказало:
— Ти, ослик, впертий, а я ще впертіший!
— Ні, Кнопко, я — впертіший!
Тоді порося дістало з кишені своєї курточки яблуко і поклало на стіл.
— Давай зробимо так, — запропонував він, — хто кого змусить це яблуко з’їсти, той і є самий впертий.
– Давай. Тільки я не хочу їсти яблуко.
– А ти спробуй.
— Не пробуватиму.
— Ну, хоч трошки відкуси.
– Сам відкушуй.
— Але воно несмачне.
— Ще яке смачне! – не здавався ослик.
— Якщо смачне, то я його з’їм! — схитрував Кнопка.
– Ні, я з’їм!
– Ні я!
– Ні я! — крикнув розлючений віслюк Алфавіт, схопив зубами яблуко зі столу і почав уплітати його за обидві щоки.
— Ось бачиш, — засміялося порося Кнопка, — я все-таки впертіший! Я змусив тебе з’їсти яблуко. Кажуть, що з того самого дня ослик Алфавіт перестав упиратися.
