– У ті давні часі знайшовся ще один хитрун, який обдурив Братика Кролика, – почав дядечко Римус, за яким майже із побожним захопленням спостерігав маленький хлопчик. – Ти ж пам’ятаєш, що тоді тварини поводилися наче люди. Вони поралися в полі і, правду кажучи, час від часу навіть влаштовували барбекю – звісно, якщо погода була сприятлива.
Дядечко Римус подумав, що хлопчик навряд чи захоче слухати про незгоди Братика Кролика, який став для нього наче героєм, і не помилився.
– А я гадав, що Братика Кролика зміг обдурити тільки Пан Черепаха, – сумно сказав малюк.
– Усе було так, як я тобі розповідаю, любий. На кожного розумника завжди знаходиться хтось розумніший за нього.
– І хто ж обдурив Братика Кролика цього разу?
Дядечко Римус прочистив горло та продовжив розповідь…
Одного разу Братик Кролик і Братик Канюк домовилися працювати разом і ділити порівну все, що добули. Це був дуже гарний рік, усе складалося напрочуд добре. Проте коли настав час ділитися, виявилося, що ділити нема чого, бо кролик усе сховав раніше, і канюк нічого не отримав. Братик Кролик робив вигляд, наче він тут ні до чого, а сам назирав за Братиком Канюком, побоюючись, що той утне якусь штуку.
Канюк удав, наче нічого не помічає, але затаїв образу. І ось одного дня він прилетів та почав вихвалятися, що знайшов багату золоту жилу за річкою.
– Але мені потрібна допомога, Братику Кролику, – сказав Братик Канюк, – бо сам я не впораюся.
Братику Кролику сподобалася ця ідея, але як перейти річку? Щоразу як він торкався лапою води, вона, бач, намокала.
– Не переймайся, – заспокоїв його канюк, – я перенесу тебе на спині.
Братик Канюк розпростав крила, кролик заліз верхи, і вони піднялися в небо.
Кролик і канюк летіли та летіли, аж поки не втомилися і сіли відпочити на найвищій сосні. Сосна та стояла на маленькому острівці посеред річки, а навколо вирувала вода. І тільки тоді Братик Кролик розчовпав, до чого воно йдеться…
Поки вони там сиділи, кролик наче мимохідь сказав:
– Нічогенько ми тут відпочиваємо. Хочу тобі віддячити, Братику Канюче, за твою доброту. Знаєш, у мене є власна золота жила. Може, ми з тобою спочатку попрацюємо там, а вже потім повернемося до твоєї?
Братик Канюк засміявся так, що загойдалося гілля. А кролик злякався та вигукнув:
– Стривай-но, Братику Канюче! Не тріпоти крилами, коли смієшся, бо я впаду, і тоді ти не знайдеш моєї золотої жили, та й я загину.
…І ще задовго до того, як вони опинилися вдома, Братик Кролик розповів Братикові Канюку геть усе про те, що він сховав за рік, та пообіцяв чесно поділитися з ним. І ще з місяць після того, як Братик Канюк приніс його назад, у Братика Кролика трусилися коліна.