Черепаха і яструб кумували. Якось вони розговорилися. Черепаха й каже:
– Як добре тобі, куме! Де захочеш, там собі й літаєш! Чи не взяв би ти і мене коли-небудь на прогулянку?
А яструб відповідає:
– Чому ж не взяти, кумонько? Як тільки зможу, так і візьму…
І коли одного дня яструб добряче зголоднів, він подумав собі: «А візьму-но я кумоньку-черепаху на прогулянку, скину її додолу, вона розіб’ється, то й пообідаю…»
Отож полетів він туди, де жила черепаха, та й каже їй: Сідай-но, кумонько, на мене, повезу тебе на прогулянку… Раденька черепаха всілася на яструба, а він, піднявшись височенько, почав перевертатись у повітрі, щоб черепаха упала. І черепаха, відчайдушно вчепившися в яструбине пір’я, сказала:
Якщо тепер убережусь,
То в небо більше не вернусь.
