Як цуценя Тявка вчився кукурікати
Почув Тявка, як півень Кукарекс співає, і стало йому прикро: «А чому це ми, цуценята, так не вміємо?» Підійшло цуценя до співака і каже:
— Навчи мене, будь ласка, кукурікати. Ти так чудово це робиш, що навіть сонечко вранці піднімається на небо під твою пісеньку!
— Що правда, то правда, — сказав півень. — Мій голос багатьом подобається. Мене навіть на платівку записали.
– На платівку? Пр-р-равда? — верескнув від здивування Тявка.
— Чесне півняче! — гордо відповів Кукарекс. — Платівка називається «Голоси птахів». Там ще якийсь соловейко співає. І якась зозуля.
— Я теж хочу на платівку, — зітхнув Тявка.
— Ну гаразд, — пожалів його півень. — Я кукарікатиму, а ти повторюй за мною.
– Ой! Я згоден! — зраділо цуценя
– Почали! — скомандував учитель. – Ку-ка-рі-ку!
– Гав-гав-гав-гав! — повторило цуценя.
— Щось не виходить вся пісенька одразу, — зауважив Кукарекс. – Давай по складах спробуємо.
— Давай по складах, — не здавався Тявка.
— Ку…
– Гав!
— Ка…
– Тяв!
– Рі-ку!
– Гав-Тяв!
— Ні, — засмутився півень. — Чи я поганий учитель, чи ти учень… сам розумієш… не зовсім тямущий.
– І правду не виходить у мене твоя пісенька, – повісив голову Тявка. — А мені так хочеться, щоби мій голос теж записали на платівку.
— Нічого, — заспокоїв цуценя півень Кукарекс. — Ти не вмієш співати по-півнячому, зате вмієш гавкати по-цуценячому. І твою пісеньку обов’язково повинні записати на платівку. Тільки на іншу. І називатиметься вона «Голоси тварин».
– Це чудово! — гаркнуло цуценя і завиляло хвостом від радості. – Ти дуже розумно все придумав!
— Тільки треба щодня повторювати пісеньку, — попередив півень.
– Обов’язково! Неодмінно! Буду тренуватися! — розхоробилося щеня.
І воно стало, як заведене, бігати по дворі, наспівуючи свою нескінченну цуценячу пісеньку:
Гав-гав, гав-гав, гав-гав!
Тяв-тяв, тяв-тяв!
Гав, гав! Тяв-тяв! Гав!
