Якось теплим бузковим ранком шкутильгало по дорозі каченя Крячик. Шкандибало і позіхало. Але не тому позіхало, що не виспалося, а просто так від нудьги.
«Погано бути одному, — міркував Крячик. — От якби в мене був друг…» Каченя подивилося на всі боки і раптом помітило збоку якусь темну пляму, яка рухалася за ним по п’ятах.
Крячик рушив далі — і пляма попливла поряд, наче на мотузці.
«Так це ж моя тінь! — зраділо каченя. – Тепер я не один. Тепер нас двоє. Тепер я нудьгувати не буду!» І так йому сподобалося гуляти разом зі своєю тінню, що воно вирішило навіть ні з ким більше не дружити. Щоправда, з тінню розмовляти не можна, але це, може, навіть на краще: кажи що хочеш — ніхто заперечувати не стане. Каченя від радості навіть склало пісеньку. Склало і заспівало:
У цей чудовий день
Гуляємо разом я і тінь
Коли ми з тінню дружні
Нам друзі не потрібні
Іде Крячик, наспівує на все своє качине горло. А назустріч йому козеня скаче. Привіталося козеня й питає каченя: — Я тобі не заважаю? Ме-ме-не Марме-ме-ме-ладиком звуть… І я всілякі солодощі дуже люблю…
– Ну і що? Люби собі на здоров’я! — відмахнувся крильцем Крячик.
— Але ж ти один і я один. Давай дружити! — наполягало козеня.
– Це ти один, – відповідає Крячик. — А я з тінню гуляю. Так що іди своєю дорогою… Мармеладик! Нічого не сказало козеня, образилося і пішло геть. Зустріло каченя курчатко Фью і запропонувало:
– Будь моїм другом.
– А навіщо? — спитав Крячик.
— Хіба ж можна жити без друга? — здивувалося курча.
— У мене є тінь. А ти мені зовсім не потрібний, — гордо заявило каченя. Курча Фью навіть присвиснуло від обурення і застрибало далі не оглядаючись. Тут сонечко не витримало. Йому так ніяково стало за каченя, що воно з сорому сховалося за велику волохату хмару. Шукає Крячик свою тінь, а її ніде нема.
– Кря-кря-вул! Вкря-кря-кря-ли! – Закричало воно. — Мою тінь вкрали! Від страху каченя побігло куди очі дивляться — і не помітило, як упало у глибокий яр.
Дереться, підстрибує Крячик, а вибратися ніяк не може.
– Рятуйте! Допоможіть! Гину! — перелякалося каченя. Почули козеня з курчам — і поспішили на допомогу.
Потрібно не зволікаючи рятувати! — зітхнуло Козеня. – А ти зможеш? — пискнуло курча Фью.
— Один, звичайно, не зможу, — сказало козеня. – А разом-азом ми обов’язково допоможемо!
— Я згоден, — кивнув дзьобом Ф’ю. — Займемося ф’юз-культурою!
— Тримайся, каче! З нами не пропадеш! — почав заспокоювати Крячика безжурний Мармеладик. Козеня з курчатом приловчилися — і витягли каченя з яру. А воно опустило очі і жалібно каже:
— Негарно вийшло! Я прогнав вас, а ви мені допомогли. Може, хтось із вас ще не передумав дружити зі мною?
— Я… не передумав… — сказав Мармеладик.
— І я теж не передумав, — підтримало козеня курча. — Але що ти зробиш… зі своєю тінню?
— Її вкря-кря-ли… — сумно промовив Крячик. З-за хмари знову визирнуло сонечко. І знайома темна пляма знову з’явилася поряд з каченям.
– Знайшлася! Знайшлася! — закричали Фью та Мармеладік. – Твоя тінь знайшлася!
Крячик трохи подумав і сказав:
– Ну і нехай! Але дружитиму я — з вами.
І всі троє пішли разом дорогою, як належить справжнім друзям.