TOU

Як каченя свою тінь загубило

Як каченя свою тінь загубилоЯкось теплим бузковим ранком шкутильгало по дорозі каченя Крячик. Шкандибало і позіхало. Але не тому позіхало, що не виспалося, а просто так від нудьги.

«Погано бути одному, — міркував Крячик. — От якби в мене був друг…» Каченя подивилося на всі боки і раптом помітило збоку якусь темну пляму, яка рухалася за ним по п’ятах.

Крячик рушив далі — і пляма попливла поряд, наче на мотузці.

«Так це ж моя тінь! — зраділо каченя. – Тепер я не один. Тепер нас двоє. Тепер я нудьгувати не буду!» І так йому сподобалося гуляти разом зі своєю тінню, що воно вирішило навіть ні з ким більше не дружити. Щоправда, з тінню розмовляти не можна, але це, може, навіть на краще: кажи що хочеш — ніхто заперечувати не стане. Каченя від радості навіть склало пісеньку. Склало і заспівало:

У цей чудовий день

Гуляємо разом я і тінь

Коли ми з тінню дружні

Нам друзі не потрібні

Іде Крячик, наспівує на все своє качине горло. А назустріч йому козеня скаче. Привіталося козеня й питає каченя: — Я тобі не заважаю? Ме-ме-не Марме-ме-ме-ладиком звуть… І я всілякі солодощі дуже люблю…

–  Ну і що? Люби собі на здоров’я! — відмахнувся крильцем Крячик.

— Але ж ти один і я один. Давай дружити! — наполягало козеня.

– Це ти один, – відповідає Крячик. — А я з тінню гуляю. Так що іди своєю дорогою… Мармеладик! Нічого не сказало козеня, образилося і пішло геть. Зустріло каченя курчатко Фью і запропонувало:

–  Будь моїм другом.

–  А навіщо? — спитав Крячик.

— Хіба ж можна жити без друга? — здивувалося курча.

— У мене є тінь. А ти мені зовсім не потрібний, — гордо заявило каченя. Курча Фью навіть присвиснуло від обурення і застрибало далі не оглядаючись. Тут сонечко не витримало. Йому так ніяково стало за каченя, що воно з сорому сховалося за велику волохату хмару. Шукає Крячик свою тінь, а її ніде нема.

– Кря-кря-вул! Вкря-кря-кря-ли! – Закричало воно. — Мою тінь вкрали! Від страху каченя побігло куди очі дивляться — і не помітило, як упало у глибокий яр.

Дереться, підстрибує Крячик, а вибратися ніяк не може.

– Рятуйте! Допоможіть! Гину! — перелякалося каченя. Почули козеня з курчам — і поспішили на допомогу.

Потрібно не зволікаючи рятувати! — зітхнуло Козеня. –  А ти зможеш? — пискнуло курча Фью.

— Один, звичайно, не зможу, — сказало козеня. – А разом-азом ми обов’язково допоможемо!

— Я згоден, — кивнув дзьобом Ф’ю. — Займемося ф’юз-культурою!

— Тримайся, каче! З нами не пропадеш! — почав заспокоювати Крячика безжурний Мармеладик. Козеня з курчатом приловчилися — і витягли каченя з яру. А воно опустило очі і жалібно каже:

— Негарно вийшло! Я прогнав вас, а ви мені допомогли. Може, хтось із вас ще не передумав дружити зі мною?

— Я… не передумав… — сказав Мармеладик.

— І я теж не передумав, — підтримало козеня курча. — Але що ти зробиш… зі своєю тінню?

— Її вкря-кря-ли… — сумно промовив Крячик. З-за хмари знову визирнуло сонечко. І знайома темна пляма знову з’явилася поряд з каченям.

– Знайшлася! Знайшлася! — закричали Фью та Мармеладік. – Твоя тінь знайшлася!

Крячик трохи подумав і сказав:

–  Ну і нехай! Але дружитиму я — з вами.

І всі троє пішли разом дорогою, як належить справжнім друзям.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі