Весь передноворічний тиждень у полях вирувала завірюха.
У лісі снігу намело стільки що ні Їжачок, ні Ослик, ні Ведмедик весь тиждень не могли вийти з дому.
Перед Новим роком завірюха вщухла, і друзі зібралися в будинку у Їжачка.
— Ось що,— сказав Ведмедик,— у нас немає ялинки.
— Немає,— погодився Ослик.
— Не бачу, щоб вона була в нас,— сказав Їжачок. Він любив висловлюватися хитромудро у святкові дні.
— Треба піти пошукати,— сказав Ведмедик.
— Де ж ми її зараз знайдемо? — здивувався Ослик.— У лісі темно…
— І кучугури які!..— зітхнув Їжачок.
— І все ж треба йти за ялинкою,— сказав Ведмедик.
І всі троє вийшли з дому.
Завірюха стихла, але хмари ще не розігнало, і жодної зірочки не було видно на небі.
— І місяця немає! — сказав Ослик.— Яка тут ялинка?
— А навпомацки? — сказав Ведмедик. І поповз по кучугурам.
Але й навпомацки він нічого не знайшов. Попадалися тільки великі ялинки, але вони не влізли б у хатинку їжачка, а маленькі всі з головою засипало снігом.
Повернувшись, Ослик із Ведмедиком засумували.
— Ну, який це Новий рік!..— зітхав Ведмедик.
«Це якби якесь осіннє свято, то ялинка, може, й не обов’язкова,— думав Ослик.— А взимку без ялинки — не можна».
Їжачок тим часом закип’ятив чайник і розливав чай. Ведмедику він поставив баночку з медом, а Ослику – тарілку з лопухами.
Про ялинку Їжачок не думав, але його засмучувало, що ось уже півмісяця, як зламався його годинник, а годинникар Дятел обіцявся, та не прилетів.
— Як ми дізнаємося, коли буде дванадцята година? — запитав він у Ведмедика.
— Ми відчуємо! – сказав Ослик.
— Як ми відчуємо? — здивувався Ведмедик.
— Дуже просто,— відповів Ослик.— О дванадцятій годині нам буде рівно три години хотітися спати!
— Правильно! – Зрадів Їжачок.
І трохи подумавши, додав: — А про ялинку ви не турбуйтеся. У куточку ми поставимо табуретку, я на неї встану, а ви на мене повісите іграшки.
— Чим не ялинка? — закричав Ведмедик.
Так вони й зробили.
У куточок поставили табуретку, на табуретку встав Їжачок і розпушив голки.
— Іграшки під ліжком,— сказав він.
Ослик з Ведмедиком дістали іграшки і повісили на верхні лапи Їжачку по великій засушеній кульбабці , а на кожну голку — по маленькій ялинковій шишечці.
– Не забудьте лампочки! – попросив Їжачок.
І на груди йому повісили три гриби-лисички, і вони весело засвітилися – такі вони були руді.
– Ти не втомилася, Ялинко? — запитав Ведмедик, сідаючи і сьорбаючи з чай.
Їжачок стояв на табуретці, як справжня ялинка, і посміхався.
— Ні,— сказав Їжачок.— А яка зараз година?
Ослик дрімав.
– Без п’яти хвилин дванадцята! — сказав Ведмедик.— Як Ослик засне, буде Новий рік.
— Тоді налийте мені й собі журавлинового соку,— сказав Їжачок—Ялинка.
— Ти хочеш журавлинного соку? — запитав Ведмедик у Ослика.
Ослик майже зовсім спав.
— Тепер має цокати годинник,— промимрив він.
Їжачок акуратно, щоб не зіпсувати засушену кульбабку, взяв у праву лапу чашечку з журавлиновим соком, а нижньою, притоптуючи, став відбивати секунди.
– Цок! цок! цок! – примовляв він.
— Вже три,— сказав Ведмедик.— Тепер давай я!
Він тричі вдарив лапою об підлогу і також сказав:
– Цок! цок! цок! Тепер твоя черга, Ослик!
Ослик три рази стукнув об підлогу копитцем, але нічого не сказав.
– Тепер знову я! – крикнув Їжачок. І всі, затамувавши подих, вислухали останні: «Цок! цок! цок!»
– Ура! — крикнув Ведмедик, і Ослик заснув зовсім.
Незабаром заснув і Ведмедик.
Тільки Їжачок стояв у куточку на табуретці і не знав, що йому робити. І він став співати пісні і співав їх до самого ранку, щоб не заснути і не зламати іграшки.
