Як ти думаєш, чому так дивується годинник і навіть хитає головою?
Ну звичайно. Мами Кішки немає вдома, а Кошеня з блакитним бантиком таку гру влаштувало: все розкидало, все поперевертало.
Прийшла мама Кішка, зітхнула: “Ой – йой!”, сумно похитала головою і тихо сказала:
— Який ти в мене маленький, не вмієш бавитись один. Ну, ось що: сиди тихо – тихенько, а я за молоком піду.
«Сиди тихо!..» А хіба можна сидіти тихо, якщо ти образився на маму? Ну чому вона майже щодня каже: “Маленький!” Він зовсім маленький. Тут Кошеня надулося і, мов великий м’ячик, вистрибнуло у вікно.
На вулиці Кошеня спочатку дуже сподобалося. «Ось я який, — думало воно. — Один ходжу, наче великий. І граю».
Але тільки воно так подумало, як почуло:
– Фу, який маленький!
Звичайно, важко пережити таке “фу”. Змахнувши з вій сльозинку, Кошеня вирішило: «Зайці просто помилилися». Однак через хвилину він почув те саме: «Фу, який маленький…» І це сказали не балакучі зайці, у яких вуха схожі на рукавиці. Ні, це сказав мудрий Бобер.
Сумно стало Кошеняті.
А в цей час повз їхав Ведмедик.
— Уф, яка чудова кульбаба з блакитними очима!
— Так,— кивнув Кошеня,— може, я й чудовий. Тільки хочу бути великим.
— Великим… — задумалося Ведмежа. — Якщо залізти на велику сосну, до самого сонечка, одразу всі стануть маленькими. А це значить – ти станеш великим.
— Звичайно, — нявкнуло Кошеня і полізло на дерево.
Але трапилася дивна річ. Коли Кошеня зверху крикнуло:
— Гей, Ведмедику, ну як, я вже великий?
Ведмедик відповів:
— Ні, чомусь ти став ще меншим.
— Не може бути, — не повірило Кошеня і хотіло запитати сонечко. Але сонечко посміхнулось і сховалося.
Пішов дощ, і Кошеня побачило: з-під землі ростуть гриби. У червоних капелюшках, на жовтих ніжках вони стоять, як вояки на параді. А вітер і дощ співають у листі, наче урочисті труби. Ой, як гарно!
І тоді, піднявши вуха, Кошеня теж вийшло на той парад під дощем.
«Зараз,— думало воно,— зараз я неодмінно виросту».
А після дощу запитало Ялинку:
– Скажи, будь ласка, я виріс?
– Ти? — здивувалася ялинка і захихотіла. — Ну як ти міг стати більшим, якщо шерсть на тобі від дощу звалялася?! Ти тепер, як маленький мокрий клубок.
Більше в лісі не було що робити. І сумне Кошеня прийшло додому. Ні, тепер воно не мріяло стати дорослим. Воно тепер зовсім зневірилося. Але з неба йому посміхнулося сонечко.
— Я знаю, ти хочеш стати великим, — сказала вона Кошеняті. — То роби те, що я покажу. — І добре сонечко показало, куди треба поставити розкидані іграшки.
Кошеня все розставило по місцях , все прибрало … І навіть пухнастим хвостиком підмело підлогу. Лише одному не повірило: невже тепер воно стало великим?
Прийшла мама Кішка і від подиву мало не впустила банку із молоком — так у кімнаті чисто. Мама зітхнула: “Ой!”, Але потім сказала:
— Та ти в мене дуже великий. Тільки подумати, сам прибрав іграшки!
От і все. Тепер ти зрозумів, як стати більшим? Насамперед треба прибрати свої іграшки.
Ось, наприклад, Слоненя велике. Але якщо він не прибирає своїх іграшок, все одно про нього кажуть: «Фу, який він маленький…» Так, так.
А якщо не віриш, запитай сонечко.