У давню давнину, за казкових часів, кенгуру не мав хвоста. Жив він з жінкою та шістьома діточками у своєму таборі. Усі вони були щасливими, не зважаючи на те, що ніхто з них не мав хвоста.
Якось завітав до кенгуру бандикут — великий, сумчастий пацюк, і попросив віддати двох кенгуреняток. Мовляв, він бандикут зі своєю жінкою такі нещасні, не мають діток, а в кенгуру їх он аж скільки. Але кенгуру відмовився віддати своїх кенгуренят. Бандикут страшенно розлютився, і заявив що вкраде дітлахів, якщо кенгуру не віддасть їх сам.
Почувши це, кенгуру насупився і кинувся за своїм бойовим списом. Та тільки він повернувся спиною до бандикута, той ухопив його ззаду за тулуб, — і не пускає. Кенгуру з усіх сил намагався вирватися, а бандикут з усіх сил тягнув його до себе. Обоє тягли усе дужче й дужче, аж поки та частина тулуба кенгуру, в яку вчепився бандикут, не почала розтягатись, і ставала все довшою й довшою. Нарешті вона так витяглася так, що з неї утворився довгий та міцний хвіст.
І ось від того давнього предавнього часу, всі кенгуру мають хвости.
