Їде нічною дорогою втомлений синій жук-фольксваген. Навколо те-емно. Стра-ашно. Спати хочеться.
Колеса ледве обертаються. Щітки скло протирають: шурх-шурх. Щоб краще бачити, щоби не заснути бува на дорозі.
Ах-х-ха-а… Позіхає жук-фольксваген.
Раптом бачить: на узбіччі – галявина. На галявині — верба, висока й розлога, гілки мало землі не торкаються. Під вербою – травичка. Мабуть, м’яка-м’якенька. Мабуть, шовкова, прохолодна. Ось там би на травичці під деревом зупинитися й поспати. Там жодна машина не зачепить, не налякає.
З’їхав синій жук-фольксваген з дороги, влаштувався собі під вербою зручненько. Фари загасив, щітки вимкнув, потріщав запчастинами.
Як же добре… Ах-ха-ха…
Та й заснув.
Хр-р-р…
Хр-р-р…
Хр-р-р…
А попри галявину по трасі суне велика срібна фура. Нане повільний білий слон. Так довго у дорозі, що вже й забула фура відколи. Здається, від учора. А може, від понеділка. Фух-хх… На поворотах її заносить. Змучилась. Поспати 6… Позіхає на усю шир радіаторної решітки.
С па-ати.. Спа-ати…
Аж глип. Що таке? На узбіччі синій фольксваген похропує. Теплий віте¬рець йому у лобове скло дмухає, верба гілками спинку почухує
Сили покинули змучену фуру. З’їхала вона з дороги. Почала моститися біля фольксвагена, а той навіть антенкою не ворухнув, бо міцно спав і вже йому навіть щось снилося.
Фура мотор заглушила, заклацнула дверцята зсередини, солодко по¬тягнулась усіма своїми зчепленнями – та й не зчулася як засопіла: пс-с-с – пш-ш-ш… пс-с-с – пш-ш-ш.
Тим часом нічною дорогою – торох- торох – торохкотить старенький автобус. З останніх сил вибивається, розшарпаними ресорами рипить. Сипливий радіоприймач слухає, щоб на ходу не заснути. Додому вже близенько, а все ніяк не добереться. Фари – блим – блим – самі раз у раз гаснуть. Мотор кашляє та захлинається. Зустрічні машини очі засліплюють. Автобус суне – суне, та й зупиниться, суне – суне, та й зупиниться. Коли вже той відпочинок?
Аж бачить: на галявині при трасі сплять маленький синій жук – фольксваген та велика срібна фура, схожа на слона. І місця біля них під вербою – скільки хочеш. Усім вистачить.
Зрадів автобус. Сповз з дороги тай собі до гурту тулиться. Радіоприймач вимкнув. Воду, що перегрілась під капотом, злив. Як же добре!
Травичка м’якенька, вербові гілкі ніжні й прохолодні. Чудова мить. Заплющив очі, накрився віттям, тихенько хукнув, засинаючи: х-ху – у – у….
І так вони усі міцно поснули, що ніхто навіть колесом не ворухнув, коли з траси почувся гуркіт мотоцикла.
Чорний лискучий мотоцикл гарчав щосили. На повну силу свого двигуна. Він дуже боявся, що його не помітять у темряві великі машини, роздушать або скинуть на узбіччя. І від того страху ще голосніше гарчав, ще й фарбами дального світла засліплював усіх, хто їхав назустріч – щоб його усі боялися.
Аж раптом побачив три силуети при дорозі. Яка дивна стоянка! Під вербою! Мало її не проскочив. Пригальмував мотоцикл, стишився – і почув як у затишку машини похропують, посопують, ще й похукують на різні лади.
Велика срібна фура виглядала зовсім не страшно. Аніскільки не страшно. Наче слон заснув поміж гілок верби. І автобус був нестрашний. І синій жук – фольксваген теж.
Подивився на них мотоцикл і так йому закортіло опинитися разом з ними, що він з ледь чутним буркотінням скинувся з дороги донизу, зупинився поруч, пчихнув та й замовк.
І щойно він опинився біля жука – фольксвагена, великої срібної фури та старенького автобуса, як миттю заснув.
От як стояв – так і заснув. І навіть не захропів.
