Того дня у Чарівному лісі було досить вітряно. Ведмідь і Заєць стояли поруч на пагорбі, захоплені новою грою. Вони підкидали в повітря все, що їм траплялося, – листочки, травинки, гілочки, – і дивилися, як вітер забирає їх.
Ведмедеві першому набридло це заняття, і він заявив:
– Непогано б перекусити! У мене в шлунку бурчить так, ніби там оселився сердитий вовк!
Заєць весело засміявся.
– Ми можемо прогулятися до джерела, – відповів він, – там росте соковита бузина та солодка малина.
– То чого ж ми стоїмо? – здивувався його нетерплячий друг.
І в цю мить вітер зірвав з голови Ведмедя його солом’яний капелюх.
– Ой-ой-ой, мій капелюх! – закричав він.
І вони з Зайцем щосили помчали слідом за ним.
– Стій, стій! – кричали обидва і підстрибували, намагаючись наздогнати неслухняний капелюх.
А капелюх не збирався здаватися. Він повернув трохи ліворуч, трохи праворуч, піднявся вгору і полетів вниз. Після цього остаточно зник з поля зору.
– О ні! – вигукнув Ведмідь. – Повернися негайно!
Не варто так хвилюватися, Михасику, – заспокоїв його Заєць. – Ми підемо на пошуки твого капелюха і обов’язково знайдемо його!
– Так, звичайно, – зітхнув Ведмідь і спробував заспокоїтись.
І друзі попрямували вперед.
Невдовзі вони зустріли симпатичних рудих лисичок.
— Скажіть, будь ласка, тут випадково не пролітав мій капелюх, — спитав Ведмідь.
– Так, так, ми бачили його! Правда, досить давно, – хором відповіли лисиці. – Він полетіла туди.
І вказали у різні сторони.
На жаль, така допомога не прискорила пошуки втікача.
Ведмідь і Заєць оббігали всі околиці; нарешті почало темніти.
– Ідемо додому, Михасику, запропонував – Заєць. – Завтра продовжимо!
Ведмідь невдоволено забурчав, але йому довелося визнати, що в темряві знайти капелюха неможливо.
– Гаразд, – зітхнув він, і приятелі вирушили назад.
– Не можу заспокоїтися, – знову і знову журився Ведмідь. – Адже це був не просто мій улюблений капелюх. Він приносила мені удачу! Під червоною стрічкою я сховав щасливий листок конюшини, який колись знайшов.
Заєць, звичайно, вже не раз чув про це, а ще він знав, що його друг вірить у прикмети.
– Якщо я загубив цей листок, це означає, що тепер на мене чекають суцільні неприємності! – продовжував нарікати Ведмідь і відразу спіткнувся об корінь дерева.
– Ось бачиш, – похмуро сказав він, – як важливо нам швидше повернути його!
Друзі дісталися до будинку, повечеряли і раніше лягли спати, щоб набратися сили на наступний день.
– Як ти думаєш, Зайчику, завтра ми знайдемо мій капелюх? – спитав Ведмідь позіхаючи.
– Навіть не сумнівайся, Михайле! – завірив його друг, що ніколи не сумує.
Вранці вони стали бадьорими і знову вирушили на пошуки.
– Сьогодні ми обов’язково знайдемо його, правда? – без кінця турбувався Ведмідь.
– І капелюх, і все, що в ньому! І дуже швидко, – впевнено відповів Заєць.
– Що ж, добре, що ти в цьому не сумніваєшся, – досить пробурчав Ведмідь і одразу ж скрикнув: – Ой! – тому що в цей момент йому на голову впала шишка.
Спочатку вони ще раз ретельно оглянулися на те місце, де вчора вітер зірвав капелюха з голови Ведмедя. Але все марно. Потім вони пішли вздовж струмка до бобрової нори.
Бобри відпочивали та грілися на сонечку.
– Повз вас не пролітав великий гарний капелюх? – з надією спитав їх Ведмідь.
– Так Так! – одразу обізвались бобри. – Ми його навіть упіймали!
Це було сказано так просто та чесно, що важко було не повірити.
– Невже? То де він? – в один голос вигукнули Ведмідь та Заєць.
– А ось тут! — відповів один із бобрів і простяг Ведмедеві кумедну кепку, яка була в нього на голові.
– Але це не мій капелюх, – розчаровано
– Ця кепка виглядає досить смішно і до того ж вона дуже маленька! – розчаровано пробурмотів Ведмідь.
– Але все одно, візьми її, будь ласка, у подарунок, – сказав добрий Бобер Ведмедю. – Я знайшов її, але мені вона зовсім не пасує.
– Дякую, – подякував Ведмідь. – Краще смішна кепка, ніж взагалі ніякої!
Друзі попрощалися з бобрами і продовжили шлях.
– Ну ось, ще й туман… – сердито пробурчав Ведмідь.
Заєць намагався не зневірятися. Ведмідь виглядав трохи смішно в новому головному уборі і когось нагадував Зайцеві. Але кого, Заєць не міг згадати.
Він постійно підбадьорював друга:
– Та знайдемо ми твій капелюх, нікуди він від нас не дінеться!
– Я дуже на це сподіваюся, – пробурчав Ведмідь і – ох! – одразу наступив на щось липке.
…Приятелі обшукали весь ліс і розпитали всіх, кого зустрічали по дорозі – мишей, зайців, диких гусей і кабанів. Лісові мешканці бачили жовтий капелюх, що пролітав повз них, але ніхто не міг сказати, де саме він приземлився.
– Мабуть, він полетів в теплі краї, – припустили гуси.
Втомлені, друзі побрели у напрямку до будинку. Ведмідь зовсім похмурнів.
– А що, коли ми ніколи його не знайдемо? – зітхнув він. – Без капелюха мене постійно переслідуватимуть невдачі!
– Та нічого подібного, – потішив друга Заєць. – Не можна бути таким забобонним!
Але, схоже, у Ведмедя і справді було сьогодні більше неприємностей, ніж звичайно: птах, що пролітав над ним, забруднив його нову кепку.
– Це просто випадковість, – сказав Заєць.
Незабаром друзі опинилися в полі, де росла конюшина. І тут Ведмедю спала на думку думка.
– А якщо нам попадеться щасливий листок конюшини? – схвильовано спитав він. – Тоді в мене знову буде талісман і я знайду свій капелюх!
– Чудова ідея! – схвалив Заєць: у величезному полі, напевно, причаївся не один такий листок конюшини!
І раптом Ведмідь випадково сів на пень із осиним гніздом усередині…
Це було жахливо. Ведмідь завив від болю. Заєць як міг намагався втішити свого друга, але бідному Ведмедю довелося несолодко.
Коли друзі повернулися додому, з’ясувалося, що всі сусіди та друзі вже знають про невдачі Ведмедя.
Звірі постаралися зустріти його якомога лагідніше.
– Привіт, щасливчик! – прокричав Ведмедеві товстун Якоб, двоюрідний брат Зайця.
– У тебе чудова нова кепка! – про-хрюкала Морська свинка.
– Вона тобі пасує! – профуркав Їжачок.
І все ж навіть їхня привітність не змогла розсіяти смуток Ведмедя. Він зовсім зажурився і вирішив, що більше ніколи не зможе бути щасливим.
Після цілого дня невдач у Ведмедя остаточно зіпсувався настрій.
– Мабуть, найближчим часом мені краще залишатися вдома, – пробурчав він, засмучений і сумний, і вирішив нікуди не виходити.
Але виявилося, навіть на порозі його чекала невдача.
Як тільки Ведмідь ступив на ганок, він одразу ж тріснув і провалився!
– Мабуть, мені доведеться сидіти в кутку цілий день, – пробурмотів Ведмідь.
— Але, Михайле, це лише старий солом’яний капелюх і маленький трилисник! – заперечив Заєць. – Не думай про них більше, і все буде добре.
– Тобі легко говорити, – похмуро відповів Ведмідь. – Ти нічого не губив!
Наступного ранку за сніданком Заєць раптово вигукнув:
– Я згадав, кого мені нагадує твоя кепка! Нашого старого приятеля Джонні. Ми підемо і віддамо йому кепку! Він, напевно, за нею сумує. У нас буде вдалий день!
Ведмідь спочатку відмовлявся, проте потім сказав:
– Втім, яка різниця? Я в будь-якому разі можу десь провалитися або переламати собі всі кістки – не важливо, вдома чи в лісі.
Їх старий приятель Джонні жив один біля підніжжя Заячої скелі, і дорога туди була досить важкою.
Ведмідь дуже боявся і йшов невпевненим кроком навшпиньки, намагаючись не зашпортатись, не послизнутися і не впасти.
Однак незабаром він налетів на колючий дріт.
– Ой, ой, ой! – закричав Ведмідь.
— Нічого страшного, було б набагато гірше, якби це був величезний камінь, — сказав Заєць, намагаючись підбадьорити друга.
Але в того вже не залишилося ні краплі життєрадісності.
Дорогою Заєць намагався розвеселити свого приятеля. Однак Ведмедю зовсім не хотілося сміятися, бо звідусіль він чекав якогось нещастя.
– У тебе все ще буде добре і без капелюха, повір мені! – переконував друга Заєць.
Але бідний Ведмідь лише недовірливо хитав головою у відповідь.
Вони пройшли досить великий шлях і були недалеко від будинку старого Джонні. Друзям довелося дертися вгору поруч із Заячим водоспадом. Тут можна було легко втратити рівновагу та впасти у струмок. Ведмідь плівся за Зайцем на деякій відстані.
– Не поспішай, Зайчику, бо впадеш у воду! – попередив Ведмідь.
Але як же було не поспішати?
– Не хвилюйся за мене, Мишко! — крикнув Заєць, але в ту ж мить послизнувся на мокрому мосту і полетів у струмок.
Ймовірно, це сталося з ним просто через неуважність. Вода швидко понесла його.
– А-а-а, рятуйте! – кричав Заєць.
– Тримайся! – заревів Ведмідь і миттю стрибнув за ним.
Він бухнувся в крижану воду і опинився поряд із Зайцем. Ведмідь схопився лапами за корінь дерева на березі.
– Тримайся за мене міцніше! – прокричав він своєму другові.
Сильна течія намагалася забрати їх, але Ведмідь щосили тримався лапами за дерево, а Заєць – за нього. Потім Заєць заліз до Ведмедя на спину, і вони насилу вибралися на берег.
Друзі дивом уникли небезпеки
Вони лягли на мох, щоб перепочити. Нарешті Заєць відкашлявся і зміг вдихнути. Ведмідь сам дивувався своїй удачі, яка цього разу не покинула його.
– Дякую тобі за порятунок, Михайле! – перевівши подих, подякував Заєць. – Ну і хто тут у нас тепер невдаха?
Ведмідь повеселішав. І справді він проявив себе сміливим, сильним і спритним навіть без свого талісмана!
– Виявляється, я можу робити подвиги і без капелюха, правда? – сміючись, сказав він.
Так легко на серці в нього не було давно.
– Я радий, що ти це зрозумів, Мишко! – посміхаючись, відповів Заєць.
Веселі і радісні, приятелі нарешті підійшли до хатинки Джонні.
– Доброго дня, Джонні! Ти тут? – покликали вони його.
– Привіт, Михайле, привіт, Зайчику, я тут! – почувся голос.
Але що це за дивна істота зустріла їх у хатинці? Вона зовсім не схожа на Джонні! Але чому ж
Джонні здався їм таким дивним? Та просто на голові в нього красувався величезний солом’яний капелюх із червоною стрічкою!
– Так от у кого моя кепка! – вигукнув Джонні.
– Так от у кого мій капелюх! – Одночасно вирвалося у Ведмедя.
Виявилося, солом’яний капелюх прилетів до старого Джоні і приземлився прямо біля його ніг майже відразу після того, як вітер забрав його кепку. Ось як буває!
Коли обидва приятеля оговталися від радісного здивування, то помінялися головними уборами.
– Моя кепка! Мій капелюх! Ти повернулася до мене! – веселилися обоє і сяяли від щастя.
Тепер Ведмідь знову був схожий на себе, а старий Джонні – на себе. Троє друзів весело провели вечір разом, поласували солодкими квітами, ягодами та цукровим буряком, попили чистої джерельної води. Старий Джонні багато пожив на білому світі, і йому було що розповісти.
Різні історії та цікаві випадки били з нього фонтаном. Крім того, Джонні чудово співав. Час пролетів непомітно.