Зайчикові пригоди

Зайчикові пригодиСтрибайчик стежкою лісною

Плигав поволі — стриб та стриб!

І раптом бачить: під сосною

Сидить великий білий гриб.

— Диви! Грибок! Ну й чудасія!

Адже ж учора випав сніг…

Моя матуся так зрадіє

І нам спече грибний пиріг!

Зірвав він гриб — та й знов стрибати,

Не оглядаючись кругом,

Аби скоріш поласувати

Смачним гарячим пирогом.

Аж ось їжак по цій стежинці

Біжить назустріч напрямки.

Несе морквину він на спинці,

Настромлену на колючки.

— Добридень, друже! Що це в тебе?

— Грибок хороший, бачиш сам!

— Ой, це ж мені такого й треба!

За нього моркву я віддам!

Стрибайчик каже: — За морквицю

Грибом охоче заплачу,

Бо морква ця ще й як згодиться

Моїй матусі до борщу!

Поклав він моркву до торбинки

І далі стежкою побіг.

Навколо сосни та ялинки

Присипав перший білий сніг.

Коли це білочка назустріч

Бреде, плететься спроквола:

Ніяк з головкою капусти

Не може впоратись мала.

— Спинися, друже, на хвилинку,

Бо я захекалася вкрай!

Віддай мені свою морквинку,

А ти капусту забирай!

Стрибайчик згодився зраділо —

Капусту ж люблять всі зайці! —

І посміхнувся: — Добре діло!

Матуся зробить голубці!

Пішов він далі. Бачить — збоку

Поміж сосонок навмання

Іде на гірку невисоку

На лижах сіре козеня.

— Що ти несеш таке хороше?

— Капусту свіжу, бачиш сам!

— Віддай мені, я дуже прошу,

За це тобі я лижі дам!

Стрибайчик радо став на лижі,

Підперсь ціпками та й побіг.

Ой, гарно ж як навдивовижу

Виблискує на сонці сніг!..

Коли, засапавшись, назустріч

Іде ведмедик-дивачок:

Він зверх свого пухкого хутра

Напнув новенький кожушок.

— Ой, жарко, парко! Я загину!..

Від тягара мене звільни:

Візьми собі цю кожушину,

А лижі подаруй мені!

Що ж, і на це Стрибайчик згоден!

Побігло далі зайченя,

Пишаючись з своєї вроди

Та ще й з нового убрання.

Вже й день до вечора схилився,

Вже в небі зіронька блищить.

Коли це зайчик зупинився

І чує — щось в снігу пищить.

Він ближче підійшов і бачить:

Серед обгризених гілок

Сидить в снігу і гірко плаче

Малий тремтячий байбачок.

Стрибайчик здивувався дуже:

— Чому ти в ліс прийшов гулять?

Адже ж я добре знаю, друже,

Що байбаки узимку сплять!

— Таке ж мені казала й мати,

Та я не слухався ніяк…

Мені схотілось погуляти! —

Відмовив, схлипнувши, байбак. —

Ну й погуляв… Я в лісі цьому

Від холоднечі ледь не вмер…

Живий, напевно, вже додому

Не доберуся я тепер!..

На наше поле, в нашу нірку

Добратись швидше я б хотів!.. —

І знов байбак заплакав гірко,

А сам ще дужче затремтів.

Захвилювався наш Стрибайчик,

Перехопило в нього дух!

— Не плач, — він каже, —

а вдягайся

Скоріше в теплий цей кожух!

В нім не замерзнути ніколи!

І ще до ночі дійдеш ти

В своє житло, на ваше поле,

І зможеш спати залягти!

Байбак закутався в кожуха,

Подякував і сльози втер,

Ще й обіцявся маму слухать

І взимку спати відтепер.

А наш Стрибайчик на морозі

Набігався й додому йде.

Ось і домівка! На порозі

Стоїть матуся й сина жде.

— Де ти гуляв так довго, синку?

— Матусю, я грибок зірвав!

— А де ж це він? — Та за морквинку

Я їжакові гриб віддав.

— А де ж морквинка? — На капусту

Я ту морквину обміняв…

— Капуста ж де? Похрумав з хрустом?

— Ні, обмінявся з козеням.

Віддав за лижі капустину…

— А лижі де?! — Малий ведмідь

Нову хорошу кожушину

На лижі виміняв умить!

— А кожушина де?! — Матусю,

Там байбачок замерзнуть міг…

Ну, я й віддав… щоб у кожусі

До свого дому він добіг!..

Все розповів, а сам боїться:

Що мама вимовить в одвіт?..

Бо, може, він робив дурниці

І вів себе не так як слід?..

— Я дуже рада, — каже мати, —

Що син у мене молодець! —

І повела його до хати.

А тут і казочці кінець.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
5 1 голос
Рейтинг статті

0 Коментарі
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі