От якось тигр вийшов погуляти. Коли бачить — заєць сидить на дереві й ласує медом з бджолиного вулика. Тигр підкрався, став під деревом та як гарикне:
— Ага! Ось ти, голубчику, де! Довго я тебе шукав! Зараз же мені злазь, а то гірше буде!
Глянув заєць — аж тигр лихим духом дише.
«Що робити?» — подумав заєць. Та й каже:
— О всемогутній, дозволь мені разів кілька в барабан ударити. А потім я вже злізу і ти мене покараєш.
— Гаразд, бий уже в свій барабан,— каже тигр.
Заєць і почав бити — тільки не в барабан, а в вулик.
Бджоли невдоволено загули, а тигр подумав, що то барабан гуде. І так ому це гудіння сподобалось, що він ураз забув, чого зайця шукав.
— Дай і мені пограти на твоєму барабані,— просить тигр.
— Будь ласка, грай скільки схочеш,— відказує заєць.— Але твій удар настільки дужчий за мій, що я й оглухнути можу або голова мені запаморочиться. Зробімо краще так: я відійду далі, а ти, коли вже не чутимеш мого голосу, бий у барабан.
Тигрові так хотілося пограти на барабані, що він погодився. Заєць сплигнув із дерева і чкурнув геть.
Коли не стало чути його голосу, тигр виліз на дерево і як ударить лапою по вулику! Розтривожені бджоли як вилетять та як кинуться на тигра — і давай його жалити!
Такого болю тигрові ще не доводилось терпіти. Він гепнувся на землю й завив. А бджоли знай його жалять…
Тигр зірвався й побіг, сам не знаючи куди; бджоли — за ним. У тигра вже вся морда розпухла, а вони жалять і жалять.
Збагнув урешті тигр, що знову спіймався на заячу хитрість, і знетямився від злості.
Через день тигр знову здибав зайця — тепер уже в бамбукових заростях.
— Ага! Ну, вже не втечеш од мене! — заревів тигр.— Скільки разів попадав через тебе я в скруту, але тепер ти мені за все заплатиш!
Та заєць умить придумав, як ошукати тигра.
— О всемогутній! — сказав він.— Дозволь мені потішити твій слух — пограти на дані’, а тоді вже покараєш мене. Цього разу я не втечу, не турбуйся.
Тигр любив музику, тож і погодився.
Заєць стрибнув у бамбукові зарості й удав, що перебирає струни дана: коли вітер розсував товсті стовбури бамбука, він стромляв між ними лапку, а коли стовбури сходилися, швидко її висмикував. Стовбури, тручись один об один, порипували.
Тигрові сподобалася така музика.
— Дай і я трохи пограю,— каже він.
— Будь ласка, о всемогутній, грай собі на втіху! Та тільки обережно, щоб не зламати дан.
— То навчи мене грати.
— Лапа в тебе надто велика й важка. Мабуть, краще тобі грати хвостом. Дивись, як це робиться! Коли ось ці два стовбури розійдуться, просунь поміж них хвіст, і тоді заграє пречудова музика. Тільки зачекай, поки я відійду якомога далі.
З цими словами заєць гайнув у хащу. А тигр зробив так, як навчив його заєць: сунув хвіст поміж величезні стовбури бамбука. І враз відчайдушно заревів: прищимило бідоласі хвоста!
«Ну. хай мене грець схопить, якщо не поквитаюся з тобою!» — подумав тигр, коли трохи отямився.
По недовгім часі тигр знову зустрів зайця. Цього разу вухатий впав у глибоку яму і не знав, як звідти вибратися.
Почувши тигра, заєць загукав:
— О всемогутній, невже ти й досі нічого не знаєш? Поспішай, а то велике лихо тебе спіткає!
— Що таке? — схилившись над ямою, питає тигр.
— О всемогутній! Чуєш, як свистить і гуде вітер, бачиш, як хиляться до землі дерева? Це ознака того, що небо ось-ось упаде на землю. Єдиний спосіб урятуватися — стрибнути в цю яму.
— Ой лишенько! — крикнув тигр.— То мені справді можна туди стрибнути?
— Стрибай мерщій! А то тебе небо розчавить!
Тигр стрибнув у яму. Переляканий на смерть, він зовсім забув, що заєць багато разів дурив його і що він збирався покарати лукавця…
А заєць, часу не марнуючи, підскочив до тигра і став його лоскотати.
Тигрові це дуже не сподобалося.
— Вгамуйся, вухатий!—гарикнув він.— Чого ти все крутишся, мов та дзига! А як хоч іще раз торкнешся мене, то я тебе викину з ями, і хай на тебе падає небо!
Заєць принишк на якусь мить, а потім знову залоскотав тигра.
Розшаленівши, тигр схопив зайця за лапи та й викинув з ями. А зайцеві тільки того й треба було! Він помчав у село і сказав мисливцям, що в ямі сидить тигр.
Мисливці похапали списи, луки та стріли й побігли до ями.
Тут і прийшла тигрові смерть.
