Жив-був хороший хлопець по імені Жозе. Він був дуже допитливим і мріяв об’їздити всі країни світу. Ось одного разу, сівши на свого вірного вороного коня, він поїхав шукати щастя й нових пригод.
Їхав він, їхав, і раптом зустрів групу солдатів, які негайно оточили його й зібралися заарештувати.
– Але я ж нічого поганого не зробив, – заперечив Жозе.
– Ти схожий на шпигуна, а крім того, нам потрібні люди для будівництва доріг.
– Але я не хочу будувати дороги задарма!
– Ув’язнені не одержують грошей, – з гідністю відповіли солдати.
Та коли Жозе спробував знову заперечити, вони схопили його й посадили у темницю. А оскільки він продовжував обурюватися, залишили його без їжі і води.
У короля тієї країни, куди потрапив бідний Жозе, була дочка. Вона була невимовно гарною й надзвичайно доброю. Довідавшись про бідного чужоземця, заточеного у темницю, вона зібрала кошичок різних смаколиків, і поспішила до нього на допомогу. У темниці цього королівства було повно в’язнів, яких щодня страчували. Король тієї країни був дуже ледачим. Цілими днями він грав у м’яча і розгадував кросворди. Незабаром у королівстві не залишилося жодного нерозгаданого кросворда, і король дуже нудьгував. Щоб покращити собі настрій, він розважався тим, що розстрілював частину ув’язнених і наказував солдатам набирати нових.
Принцеса щодня приносила Жозе смачну їжу, і вони покохали один одного. Солдати вже звикли до цього й безперешкодно впускали її у темницю.
Одного разу один із солдатів помітив:
– Здається мені, що наша принцеса закохалася у Жозе.
– Так, – відповів другий, – це була б непогана парочка, якби завтра не прийшла його черга бути розстріляним.
Принцеса почула це й сказала своєму коханому:
– Не хвилюйся, я що-небудь придумаю.
Наступного дня король прокинувся особливо не у гуморі й вирішив повеселити себе розстрілом Жозе.
Принцеса побігла до коханого й щось прошепотіла йому на вухо.
Солдати схопили юнака й привели до короля.
– Почекай, тату, – втрутилася принцеса, – якщо він загадає тобі загадку, яку ти не зможеш розгадати, ти збережеш йому життя?
– Звичайно, – погодився король, – чому б і ні? – І він приготувався слухати.
– Хто, Ваша Величність, – запитав Жозе, – спочатку ходить на чотирьох ногах, потім на двох й, нарешті, на трьох ногах?
Король задумався, але як він не намагався, не міг придумати відповідь.
– Ну добре! – здався він. – Я збережу тобі життя, але відповідай що ж це таке?
– Це дуже просто: це ви Ваша Величносте. Коли ви були крихіткою, ви повзали на руках і ногах, коли ви виросли, то стали ходити на двох ногах. А коли ви станете старим, то візьмете у руки ціпок, і це буде ваша третя нога. Ну, я маю рацію? Спочатку на чотирьох, потім на двох, а наприкінці на трьох ногах.
Король був вражений простотою відповіді.
– Ти, мабуть, дуже розумний, – сказав він юнакові, – раз зумів мене обхитрити. Бери за дружину мою дочку й живи з нею щасливо.
На честь молодих був влаштований гучний бенкет, і з радощів випустили з темниці всіх в’язнів.
Пройшло кілька місяців, і Жозе знову захотілося побачити світ. Він одягнув свій старий одяг, вивів зі стайні свого вороного коня й поїхав додому. Приїхавши у рідне селище, дуже зрадів, побачивши батька й матір. За розмовами пройшов день і ніч, а вранці Жозе разом із братами пішов косити у поле. До обіду вони втомилися й сіли у тіньочку пообідати. Раптом почули звук горнів і побачили золоту карету, що мчала до них. За каретою йшло ціле військо солдатів у парадних мундирах, з барабанами й горнами у руках. Родичі Жозе дуже злякалися, а він тільки посміхнувся й сказав:
– Не хвилюйтеся, це моя дружина привезла мені сніданок!