Восени зібралися журавлі відлітати на теплий південь. Добре жилося їм серед зелених лук, біля річок та озер, на лісових болотах влітку. Та ось доводиться вирушати у далеку путь — тікати від зими.
Протрубив ватажок — в дорогу,- знялися птахи вгору, аж їм услід долинуло раптом:
— Не залишайте мене, журавлики! Не залишайте саму!
Поглянув ватажок униз — і здивувався. Мов крильцями, б’є зеленими листочками червона ягода — злетіти хоче, а корінці не пускають.
Низько-низько опустилися журавлі. Тріпоче на вітру зелене листя, та несила злетіти ягоді.
— Не сумуй! — прокричав їй ватажок.— Тобі бракує крил, але ми дамо тобі крила. Ти полетиш у журавлиному серці. І доки залишатимешся в ньому, доти навесні повертатимуться журавлі з далеких мандрів на батьківщину.
Відлетіли журавлі. Але щовесни повертаються вони на любі їм луки, на береги річок І озер, на лісові болота, додому. Туди повертаються, де достигає восени соковита червона ягода — журавлина.
