TOU

Золотий павучок

Золотий павучокЦю історію на Святвечір любив оповідати мій дідусь…
Не тепер і не колись жила собі в нашому містечку одна сім’я: тато, мама і троє діток — Тарасик, Настуня та Ільчик.
У їхній привітній оселі завжди було багато радості і сміху.
Яких лишень забав не вигадували вони — і «князівна», і «чіт-нечіт», і «скіки-скіки», і, звичайно ж, «смішний телефон».
А на свята їхній татусь наймав бричку  із золотогривим конем, і вони всі разом їхали за місто до лісу…
Але одного дня все перемінилося — на їхню країну напав північний ворог. Страшне горе, мов темна ніч, огорнуло всіх людей. Не оминуло воно й цю родину: тато пішов захищати рідний край, а мама і троє діток лишилися самі.
Була зима з високими снігами. Але вперше у їхньому домі не чутно було дитячого щебету… Хіба дуже повеселиш ся, коли нема чого їсти?
Уперше святий Миколай не приніс їм нічого, — а вони ж цілий рік були такі слухняні…
— Може, Миколай передасть нам дарунки аж на Різдво? — сумно замріялась маленька Настуня.
І ось настав Святий вечір. Щоб хоч трохи утішити рідних, Тарасик з самого рання пішов до лісу і привіз на санях ялинку.
Ялинка була дуже гарна, але прикрасити її не було чим…
Кілька днів тому Ільчик з Настунею крадькома пішли на ринок і виміняли усі їхні тридцять три ялинкові прикраси на тридцять три картоплини…
Правда, колись, окрім яскравих іграшок, вони чіпляли на ялинку обгорнуті в золоту фольгу горішки, яблука, а ще солодкі зірочки та місяченьки, спечені зі смачного тіста…
Однак сьогодні ялинка стояла без жодної прикраси.
Коли звечоріло, матуся заслала стіл білою скатертиною і вони посідали до столу. Ох і сумний був той Святвечір!
Уявіть собі: на різдвяному столі, окрім чотирьох картоплин і чаю, не було нічого. У кутку сиротливо щулилася неприбрана ялинка, а за столом не було тата. Хтозна, чи й живий він був… Згадавши про тата, діти ще дужче засумували…
Але мама сказала:
— Не журіться, мої серденятка. Пам’ятаєте татів дарунок на минуле Різдво? — і почала виймати зі скрині одяг для Ангела, маску Кози і яскраві різнокольорові стрічки.
Тарасик переодягся на Козу, Ільчик — на Ангела, а Настуня прикрасила свою голівку стрічками.
— Які ж бо ви в мене гарні! — захоплено сплеснула в долоні матуся. Шкода, що татко вас не бачить… Слухайте, а чи не заколядувати нам його улюблену коляду! — І вони заколядували «Добрий вечір тобі, пане господарю!». Мама сказала:
— Ви так старалися, що коляда, мабуть, долинула аж до нашого татуся. Вона зігріє його у тих холодних снігах…
— А тепер, гадаю, саме час розповісти нашому Ільчикові, як колись давно, такого самого вечора, як сьогодні, у маленькій пастушій стаєньці  народився один хлопчик…
І матуся почала оповідати про того незвичайного хлопчика, і про ангелів, які сповістили про Його народження, і про пастушків, які принесли Йому свої дарунки.
— А звали того хлопчика…
— Дивіться, дивіться! — раптом вигукнув маленький Ільчик і показав на ялинку.
Усі здивовано повернули свої голови.
— Що за диво?! — сплеснули вони руками.
— Хто це так чарівно прикрасив нашу ялиночку?!
А дивуватися й справді було з чого: ялинка зверху донизу стояла зодягнута в тонке золотисте плетиво і, наче казкова принцеса, осявала собою всю вітальню. А на самому вершечку сяяла мовби зіронька.
— Гляньте! Та це ж маленький золотий павучок! — вигукнула Настуня. — Це він прикрасив нам ялиночку!
Діти повибігали з-за столу, взялися за руки й почали танцювати довкола ялинки. Вони підстрибували і співали:

Павучок, павучок,
золотий чарівничок!
Сплів ялиночці убрання
із небесних ниточок!
Павучок, павучок,
золотий чарівничок…

Раптом у двері хтось постукав. Усі перестали веселитись і злякано завмерли: «Хто б то міг бути?..»
Мама відчинила двері і мало не зомліла: на порозі стояв… їхній тато! Він був змучений, худий, але очі його світилися тихою радістю.
— Війна скінчилася. Ми перемогли ворога, — сказав він і почав виймати з рюкзака і з кишень смачнющі різдвяні гостинці.
Усі кинулися йому на шию, і я навіть не можу описати, скільки радості, щасливих слів і дзвінких колядок було того різдвяного вечора! Усі сміялися, галасували, танцювали, обіймалися, показували татові ялинку і знову сміялися й колядували…

А на самому вершечку ялинки сидів щасливий золотий павучок і таємниче підморгував їм то правим, то лівим очком. Ось так:
кліп-кліп, кліп-кліп, кліп-кліп…

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
5 1 голос
Рейтинг статті

1 Коментар
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Оксана
4 місяців тому

Казка в саме серденько❤️