TOU

Зозуля

От що було.

Жила на селі бідна жінка. Було в неї четверо дітей. Не слуха­лися діти матері. Бігали, гралися на снігу зранку до вечора. Повер­нуться себе в чум (Чум — житло ненців, яке взимку вкривають оленячими шкурами, а влітку берестом), цілі кучугури снігу на пімах (П і м и — м’яке взуття з оленячої шкури.) нанесуть, а мати прибирай. Одяг промочать, а мати суши.

Тяжко було матері.

От якось улітку ловила мати рибу на річці. Важко їй було, а діти їй не допомагали. Від життя такого, від праці тяжкої захво­ріла мати. Лежить вона в чумі, дітей кличе, просить:

— Дітки, води мені дайте. Пересохло у мене в горлі. При­несіть мені водички!

Не раз, не двічі просила мати.

Не йдуть діти по воду.

Старший каже: — Я без пімів.

Другий каже: — Я без шапки.

Третій каже: — Я без одежі.

А четвертий і зовсім не відповідає.

Сказала тоді мати: — Недалеко від нас річка, і без одежі можна по воду піти. Пересохло у мене в роті. Пити хочу!

Засміялися діти, з чуму вибігли. Довго гуляли, в чум до ма­тері не заглядали. Нарешті захотів старший їсти — заглянув у чум. Дивиться він, а мати посеред чуму стоїть. Стоїть і малицю’ одягає. Раптом малиця пір’ям вкрилася. Бере мати дошку, на якій шкури скребуть, і дошка та хвостом пташиним робиться. Наперсток залізний дзьобом їй стає. Замість рук крила виросли. Обернулася мати птицею і вилетіла з чуму.

Закричав старший син:

— Брати, дивіться, дивіться, відлітає наша мати птицею!

Тут побігли діти за матір’ю, кричать їй:

— Мамо, ми тобі водички принесли!

Відповідає їм мати:

— Ку-ку, ку-ку! Пізно, пізно! Тепер усі озерні води передо мною. До вільних вод лечу я.

Біжать діти за матір’ю, кличуть її, глечик з водою простя­гають. Менший синок кричить:

— Мамо, мамо! Повернися додому. Водички на! Напийся мамо!

Відповідає мати здаля:

— Ку-ку, ку-ку, ку-ку! Пізно, синку, не повернуся я.

Так бігли за матір’ю діти багато днів і ночей, по камінню, по болотах, по купинах. Ноги собі до крові поранили. Де біжать, там червоний слід лишається.

Назавжди кинула дітей мати-зозуля.

І з того часу не мостить собі зозуля гнізда, не вирощує сама своїх дітей. А по тундрі з того часу червоний мох стелиться.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі