Зимове серце Королеви Сніжинок

Зимове серце Королеви СніжинокУ далекій північній країні, де гори вкриті вічним снігом, а зорі виблискують, ніби алмази, жила Королева Сніжинок. Вона була найгарнішою серед усіх сніжних істот, але її серце було холодним, як крига, бо у цьому світі любов і тепло були забуті.

Королева сиділа на троні з льоду у своєму палаці, що сяяв мільйонами сніжних кристалів. Щоразу, коли вона дихала, вітер приносив сніг на далекі землі, а коли вона танцювала, починалися завірюхи. Всі сніжинки, її піддані, вважали її наймудрішою та найсильнішою. Але навіть вони помічали, що Королева часто сиділа самотня, дивлячись на зоряне небо.

Одного дня, коли Королева спостерігала за світом через своє крижане дзеркало, вона побачила щось незвичайне. У маленькому селі на краю лісу хлопчик ліпив зі снігу не сніговика, як завжди, а маленьке серце. Він дбайливо прикрашав його ялинковими голками, ягодами горобини й навіть своїм теплим шарфом. Королева не могла відвести погляду.

– Що це він робить? – запитала вона у своїх сніжинок.

– Це символ тепла й любові, – прошепотіла одна смілива сніжинка.

Королева лише хмикнула, але щось у глибині її холодного серця ворухнулося.

Подорож у людський світ

Тієї ночі Королева Сніжинок вирішила спуститися у людський світ. Вона з’явилася у селі, де жив хлопчик, і заховалася за ялинкою, спостерігаючи. Він сидів біля свого снігового серця й говорив:
– Я хочу, щоб це серце зігріло нашу зиму, зробило її радісною й чарівною.

Королева з’явилася перед ним у сяйві сріблястого світла.
– Чому ти зробив це серце? – запитала вона холодним голосом.

– Тому що я вірю, що навіть узимку є місце для тепла, – відповів хлопчик, зовсім не злякавшись.

Її серце на мить здригнулося. Вона сказала:
– Якщо ти справді хочеш тепла, то доведи мені це. Вирушай до Вічної Гори, знайди моє Зимове Серце, і якщо ти зможеш його розтопити, я подарую твоєму селу вічну зиму, але без холоду.

Хлопчик погодився, і Королева дала йому сніжинку, яка мала стати його провідником.

Дорога до Вічної Гори

Шлях був довгим і складним. Хлопчик перетинав замерзлі озера, прокладав дорогу через завірюхи й стикався з крижаними звірами. Але сніжинка завжди вказувала йому шлях, шепочучи:
– Не здавайся, твоє серце сильніше за холод.

Коли хлопчик досяг вершини Вічної Гори, він побачив велике крижане серце, що сяяло, як алмаз. Його оточувала завірюха, яка майже збила хлопчика з ніг. Але він підняв своє маленьке снігове серце, яке весь час ніс із собою, і сказав:
– Тепло не можна знищити, навіть у найхолоднішій зимі.

І сталося диво: снігове серце загорілося золотим світлом, яке розтопило лід довкола Зимового Серця Королеви.

Перемога тепла

Королева відчула, як її серце наповнилося теплом. Вона з’явилася перед хлопчиком, уже не холодна, а прекрасна й сповнена радості.
– Ти розтопив не лише моє серце, а й холод у всьому світі, – сказала вона.

З того часу зими в тому краю стали чарівними: сніг сяяв, як дорогоцінний камінь, а мороз більше не кусав, а лише освіжав. Королева Сніжинок щовечора спускалася до села, щоб подивитися, як діти грають у снігу, а хлопчик став героєм, який довів, що навіть найхолодніше серце може зігріти любов.

 

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі